Наш обов'язок - вшанувати жертв розстрілів у Бабиному Яру

Цього року Україна відзначатиме 80-ті роковини початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Наш обов’язок – гідно вшанувати пам’ять жертв цього злочину нацистського режиму незалежно від їхньої національності, віросповідання чи політичних поглядів – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених червоноармійців, кожного, чий земний шлях обірвався в Бабиному Яру

Замість системної державної політики з меморіалізації Бабиного Яру бачимо проштовхування владою приватного проєкту, в якому ключову роль відіграють російські олігархи, варварське будівництво на території цвинтаря та інші провокаційні дії.

Мета Москви очевидна - через проєкт російських олігархів, закамуфльований під "міжнародний", втягувати Україну в російсько-радянський простір деформації пам'яті. І водночас провокувати конфлікт, щоб звинуватити Україну і українців в антисемітизмі. Але для чого українська влада допомагає державі-агресору втілити цей сценарій?

 

Разом з тридцятьма колегами з різних фракцій зареєстрував у Верховній Раді проєкт постанови "Про додаткові заходи з ушанування пам'яті жертв трагедії Бабиного Яру та Голокосту".

Цей проєкт доручає уряду:

невідкладно розширити межі та охоронні зони національного заповідника "Бабин Яр", внести всі об'єкти, пов'язані з ушануванням жертв злочинів нацистського та комуністичного режимів на цій території, до реєстру нерухомих пам'яток України;

затвердити державну Концепцію розвитку меморіалізації Бабиного Яру, розроблену фахівцями-істориками на замовлення мінкульту і національного заповідника;

на основі цієї концепції розробити державну програму, що передбачатиме як належне фінансування з бюджету, так і можливість приватних пожертв.

Не менш важливим у проєкті постанови є пункт про неприпустимість участі в будь-якій формі в реалізації заходів із вшанування жертв Бабиного Яру представників держави-агресора, у тому числі через підставні організації.

Розгляд цієї постанови в парламенті чітко покаже, хто справді дбає про збереження і вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру, а хто працює на московський сценарій. Хочу вірити, що здоровий глузд і відповідальність 

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу