Наш обов'язок - вшанувати жертв розстрілів у Бабиному Яру

Цього року Україна відзначатиме 80-ті роковини початку масових розстрілів у Бабиному Яру. Наш обов’язок – гідно вшанувати пам’ять жертв цього злочину нацистського режиму незалежно від їхньої національності, віросповідання чи політичних поглядів – євреїв, ромів, українських націоналістів, полонених червоноармійців, кожного, чий земний шлях обірвався в Бабиному Яру

Замість системної державної політики з меморіалізації Бабиного Яру бачимо проштовхування владою приватного проєкту, в якому ключову роль відіграють російські олігархи, варварське будівництво на території цвинтаря та інші провокаційні дії.

Мета Москви очевидна - через проєкт російських олігархів, закамуфльований під "міжнародний", втягувати Україну в російсько-радянський простір деформації пам'яті. І водночас провокувати конфлікт, щоб звинуватити Україну і українців в антисемітизмі. Але для чого українська влада допомагає державі-агресору втілити цей сценарій?

 

Разом з тридцятьма колегами з різних фракцій зареєстрував у Верховній Раді проєкт постанови "Про додаткові заходи з ушанування пам'яті жертв трагедії Бабиного Яру та Голокосту".

Цей проєкт доручає уряду:

невідкладно розширити межі та охоронні зони національного заповідника "Бабин Яр", внести всі об'єкти, пов'язані з ушануванням жертв злочинів нацистського та комуністичного режимів на цій території, до реєстру нерухомих пам'яток України;

затвердити державну Концепцію розвитку меморіалізації Бабиного Яру, розроблену фахівцями-істориками на замовлення мінкульту і національного заповідника;

на основі цієї концепції розробити державну програму, що передбачатиме як належне фінансування з бюджету, так і можливість приватних пожертв.

Не менш важливим у проєкті постанови є пункт про неприпустимість участі в будь-якій формі в реалізації заходів із вшанування жертв Бабиного Яру представників держави-агресора, у тому числі через підставні організації.

Розгляд цієї постанови в парламенті чітко покаже, хто справді дбає про збереження і вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру, а хто працює на московський сценарій. Хочу вірити, що здоровий глузд і відповідальність 

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.