Особливість і чарівність Дня перемоги у радянські часи

9 травня Путін вкрав у одиниць живих ветеранів і історії… Перетворив його з дня, який об‘єднував у день, який ділить, з дня пам‘яті - у день політичної пропаганди

 

Головна особливість і чарівність Дня перемоги у радянські часи для багатьох полягала у його деідеологізованості. На перше травня була демонстрація, на сьоме листопада демонстрація і парад, де брязкали зброєю.

На День перемоги не було нічого!!! Учасники війни зустрічалися між собою, згадували, випивали 100 грам… Серед них були сталіністи і жертви репресій, які Сталіна ненавиділи. Це був дійсно День пам'яті і примирення. І перемоги. Перемоги над фашизмом.

Про злочини комунізму говорити тоді було заборонено. Власне те саме відбувалося у всій Європі 8 травня. Тепер і у нас 8 травня. А 9 травня Путін вкрав у одиниць живих ветеранів і історії…

Перетворив його з дня, який об'єднував у день, який ділить, з дня пам'яті у день політичної пропаганди. І тепер різні його адепти і прислуговавачі пишуть : 9 травня - свято радості переможців, а 8 - сліз переможених.

Це брехня. Бо навіть у хрестоматійній радянській пісні співали: "праздник со слезами на глазах". А у цих сучасних "побєдоносцев" ніяких сліз!!! Одне "ги-га-га, красный флаг, мы круче всех"!

Російський диктатор і його свідомі чи несвідомі прислужники в Україні своїми спекуляціями дозволили те, що навіть в СРСР нікому в голову не приходило!

Танцювати на пам'яті про загиблих у Другій світовій. Шкода, що є частина людей, яка настільки зазомбована цією путінською і пропутінською пропагандою, що навіть не помічає маніпуляцій.

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.