Особливість і чарівність Дня перемоги у радянські часи

9 травня Путін вкрав у одиниць живих ветеранів і історії… Перетворив його з дня, який об‘єднував у день, який ділить, з дня пам‘яті - у день політичної пропаганди

 

Головна особливість і чарівність Дня перемоги у радянські часи для багатьох полягала у його деідеологізованості. На перше травня була демонстрація, на сьоме листопада демонстрація і парад, де брязкали зброєю.

На День перемоги не було нічого!!! Учасники війни зустрічалися між собою, згадували, випивали 100 грам… Серед них були сталіністи і жертви репресій, які Сталіна ненавиділи. Це був дійсно День пам'яті і примирення. І перемоги. Перемоги над фашизмом.

Про злочини комунізму говорити тоді було заборонено. Власне те саме відбувалося у всій Європі 8 травня. Тепер і у нас 8 травня. А 9 травня Путін вкрав у одиниць живих ветеранів і історії…

Перетворив його з дня, який об'єднував у день, який ділить, з дня пам'яті у день політичної пропаганди. І тепер різні його адепти і прислуговавачі пишуть : 9 травня - свято радості переможців, а 8 - сліз переможених.

Це брехня. Бо навіть у хрестоматійній радянській пісні співали: "праздник со слезами на глазах". А у цих сучасних "побєдоносцев" ніяких сліз!!! Одне "ги-га-га, красный флаг, мы круче всех"!

Російський диктатор і його свідомі чи несвідомі прислужники в Україні своїми спекуляціями дозволили те, що навіть в СРСР нікому в голову не приходило!

Танцювати на пам'яті про загиблих у Другій світовій. Шкода, що є частина людей, яка настільки зазомбована цією путінською і пропутінською пропагандою, що навіть не помічає маніпуляцій.

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.