«Я вас перепрошую, панове, я вас дуже перепрошую. Це мало бути цілком інакше»

Такі слова пролунали сто років тому, ввечері 15 травня 1921 р. з вуст маршала Юзефа Пілсудського. Начальник Польської держави, Верховний головнокомандувач Війська Польського просив вибачення в українських вояків за поразку його геополітичних планів, за несправджені надії щодо відновлення української держави, за кров і труди, які довелось перенести українським воякам під час воєнної кампанії 1920 р., за недостатню допомогу з боку польських союзників у найбільш вирішальний момент.

 
Малюнок з таборової української преси, ілюстрація до повідомлення про приїзд Пілсудського

Вранці 15 травня 1921 р. Пілсудський прибув до міста Каліш, аби вручити прапор 29-му полку Канівських стрільців, нагородити офіцерів та солдатів цієї частини, а також взяти участь у кількох інших церемоніях патріотичного характеру.

По завершені офіційної частини польський лідер висловив бажання відвідати каліський табір для інтернованих вояків Армії УНР, куди прибув рівно о 7-й годині вечора.

Передусім він оглянув частини 2-ї Волинської й 3-ї Залізної стрілецької дивізій та Охорони Головного Отамана, які під звуки оркестру 3-ї дивізії пройшли урочистим маршем. Після того високий гість мав розмову українськими старшинами.

Очевидно, саме у цей час Пілсудський й сказав свою відому фразу. Щоправда, в українських документах цей факт не зафіксовано. Знаємо ми про це з пізніших спогадів Юліуша Ульриха, одного з польських офіцерів, котрий супроводжував маршала піл час його поїздки до Каліша.

Він був одним з організаторів 29-го полку, а під час війни 1920 р. очолював спеціальну експозитуру польського Військового міністерства, що відповідала за матеріальне забезпечення Армії УНР.

 
Юліуш Ульрих

За інформацією Ульриха головним співрозмовником маршала був генерал Марко Безручко (кілька днів тому призначений т.в.о. військового міністра і командарма – А.Р.), а за повідомленням тогочасної української таборової преси – начальник табору, командир 3-ї Залізної дивізії генерал Олександр Удовиченко.

Остання версія видається нам більш правдоподібною, адже безпосередньо пов'язана з самою подією, на відміну від спогадів польського офіцера, що з'явились аж після Другої світової війни.

Якби там не було, але після спілкування зі старшинством Пілсудський продовжив огляд табору. Він подивився бараки, технічний парк 2-ї Волинської дивізії та таборову церкву.

Крім того високий гість завітав до художньої студії та театру, де українські жінки подарували йому букет квітів, а учасники драматичної студії піднесли хліб та сіль.

На завершення для Пілсудського було влаштовано невеликий концерт – таборовий хор виконав кілька пісень, а учні школи національних танців показав кілька танцювальних номерів.

По тому о 9-й годині вечора начальник Польської держави під гучний клич "Слава" виїхав з табору.

Треба відзначити, що візит Пілсудського мав велике моральне значення, адже, як писала українська преса, "в малодушних розвіяв сумніви щодо нашої остаточної перемоги" та "залишив нам бадьорість духа, надії на майбутнє".

Борис Бабін: День втрати державності Росією

У тоталітарних режимів не лише майбутнє, але й минуле кожного року – нове

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: сьогодні мій день народження

Неперевершений тюленячий суп Кліссолда, смажена баранина, порічкове желе, фруктовий салат, спаржа і шоколад – таким було меню. Із напоїв у нас крюшон із сидру, склад якого так і лишився для нас загадкою, трохи хересу та лікеру

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: досягнення результатів терплячою роботою – найкращий урок для людства

Досягнення видатних результатів терплячою роботою – найкращий наочний урок для спраглого людства, адже те, що досягається генієм, хоча й привабливе, та все ж рідко може бути повчальним. Керівник наукового персоналу показує приклад, який краще за будь-які інші чинники підтримує той щиросердий дружній зв’язок, який вже є відмітною і благостивою рисою нашої громади.

Павло Лоза: Кінець мандрів суперечливого пам’ятника жертвам волинської трагедії?

Раніше не було можливості побудувати його зокрема у Торуні та Команчі. Зараз депутати сільської ґміни Яроцин, що у Підкарпатському воєводстві, вирішили встановити його у себе. Йдеться про спірний пам’ятник «Волинській різні», на якому, серед іншого, зображено дитину на вилах або сім’ю, що стоїть у вогні.