«Я вас перепрошую, панове, я вас дуже перепрошую. Це мало бути цілком інакше»

Такі слова пролунали сто років тому, ввечері 15 травня 1921 р. з вуст маршала Юзефа Пілсудського. Начальник Польської держави, Верховний головнокомандувач Війська Польського просив вибачення в українських вояків за поразку його геополітичних планів, за несправджені надії щодо відновлення української держави, за кров і труди, які довелось перенести українським воякам під час воєнної кампанії 1920 р., за недостатню допомогу з боку польських союзників у найбільш вирішальний момент.

 
Малюнок з таборової української преси, ілюстрація до повідомлення про приїзд Пілсудського

Вранці 15 травня 1921 р. Пілсудський прибув до міста Каліш, аби вручити прапор 29-му полку Канівських стрільців, нагородити офіцерів та солдатів цієї частини, а також взяти участь у кількох інших церемоніях патріотичного характеру.

По завершені офіційної частини польський лідер висловив бажання відвідати каліський табір для інтернованих вояків Армії УНР, куди прибув рівно о 7-й годині вечора.

Передусім він оглянув частини 2-ї Волинської й 3-ї Залізної стрілецької дивізій та Охорони Головного Отамана, які під звуки оркестру 3-ї дивізії пройшли урочистим маршем. Після того високий гість мав розмову українськими старшинами.

Очевидно, саме у цей час Пілсудський й сказав свою відому фразу. Щоправда, в українських документах цей факт не зафіксовано. Знаємо ми про це з пізніших спогадів Юліуша Ульриха, одного з польських офіцерів, котрий супроводжував маршала піл час його поїздки до Каліша.

Він був одним з організаторів 29-го полку, а під час війни 1920 р. очолював спеціальну експозитуру польського Військового міністерства, що відповідала за матеріальне забезпечення Армії УНР.

 
Юліуш Ульрих

За інформацією Ульриха головним співрозмовником маршала був генерал Марко Безручко (кілька днів тому призначений т.в.о. військового міністра і командарма – А.Р.), а за повідомленням тогочасної української таборової преси – начальник табору, командир 3-ї Залізної дивізії генерал Олександр Удовиченко.

Остання версія видається нам більш правдоподібною, адже безпосередньо пов'язана з самою подією, на відміну від спогадів польського офіцера, що з'явились аж після Другої світової війни.

Якби там не було, але після спілкування зі старшинством Пілсудський продовжив огляд табору. Він подивився бараки, технічний парк 2-ї Волинської дивізії та таборову церкву.

Крім того високий гість завітав до художньої студії та театру, де українські жінки подарували йому букет квітів, а учасники драматичної студії піднесли хліб та сіль.

На завершення для Пілсудського було влаштовано невеликий концерт – таборовий хор виконав кілька пісень, а учні школи національних танців показав кілька танцювальних номерів.

По тому о 9-й годині вечора начальник Польської держави під гучний клич "Слава" виїхав з табору.

Треба відзначити, що візит Пілсудського мав велике моральне значення, адже, як писала українська преса, "в малодушних розвіяв сумніви щодо нашої остаточної перемоги" та "залишив нам бадьорість духа, надії на майбутнє".

Ігор Кулик: Давайте шукати репресованих разом!

Незважаючи на те, що реконструкція приміщення Архіву на Пухівській у зв'язку з війною тимчасово призупинена, одним із ефективних інструментів відновлення правдивої родинної історії став Сервіс з пошуку інформації про репресованого в один клік. Команда Архіву національної пам'яті запустила його минулого року до символічної дати – Дня пам'яті жертв політичних репресій. За майже 13 місяців послугами Сервісу скористалися 412 заявників.

Ярослав Пронюткін: "Вшановувати наших захисників потрібно гідно": роз'яснення правил поховання військовослужбовців та учасників бойових дій

Команда державної установи "Національне військове меморіальне кладовище" спільно Міністерством у справах ветеранів України розробили короткі рекомендації, які допоможуть гідно вшанувати загиблого (померлого) Захисника та Захисницю.

Богдан Червак: "Він склав жертву, а ми лишилися в живих". До 80-ї річниці загибелі Олега Ольжича

Вважається, що перший пам'ятник Олегу Ольжичу встановлено у Житомирі наприкінці 2017 року. Проте, ще задовго до цього, питання гідного вшанування пам'яті Ольжича залишалося актуальним у так званому вільному світі, де українці добре знали про цього великого українця, на відміну від українців, які проживали на території радянсько-московської імперії, де це ім'я заборонялося навіть згадувати.

Олександра Матвійчук : Правда програє брехні

У нашому світі правда програє брехні. Раніше над цим працювали політехнологи, але тепер створення альтернативної реальності доступні звичайній людині, і більше не прерогатива виключно держави чи великого бізнесу.