Херсонці та Суворов

Рідний Херсон ще з дитинства асоціюється з пішохідною вулицею Суворова і пам'ятником російському полководцю. Досить довго ані пам'ятник, ані вулиця не викликали в мене негативних конотацій.

Вже в підлітковому віці я докладніше познайомився із біографією Суворова і усвідомив, що це не лише уродженець Москви, російський імперський діяч, який похований в Олександро-Невській лаврі РПЦ (в Санкт-Петербурзі), але й… одним словом, я дізнався про його "подвиги".

Безумовно, з точки зору історії було б невірно говорити про воєнні злочини та воєнних злочинців у XVIII столітті. Взагалі, поняття "воєнні злочини" з'явилось в науковому обігу у другій половині XIX століття – через сто років після різанини Суворова. Чимало імперій користувалися послугами кар'єристів і відвертих відморозків, а нерідко й просто дегенератів. Саме тому Суворов не є унікальним явищем своєї епохи.

Однак, я не хочу, щоб у моєму місті був пам'ятник і вулиця Суворова.

У 1783 році Катерина ІІ оголосила "Про прийняття півострова Кримського, острова Тамані і всієї Кубанської сторони під Російську державу". Кримське ханство ліквідовувалось, а Крим ставав частиною Російської імперії. Спершу цариця вирішила переселити ногайців за Урал, а також у Тамбовське і Саратівське намісництво. Спроби переселити цілий народ призвели до логічного наслідку – ногайського повстання.

Згідно з указом імператриці на придушення ногайців був спрямований Суворов. Його війська винищили не лише ногайську аристократію, що підняла повстання, але й ногайських жінок та дітей. Символом геноциду ногайців є різанина в урочищі Кеременчик 1 жовтня 1783 року, коли війська Суворова напали на кочівників під час ранкового намазу.

Нащадки ногайців, яким вдалось врятуватися від різанини, сьогодні мешкають у Ставропольському краї, північних районах Дагестану та Астраханській області (РФ), а також в Туреччині (нащадки мухаджирів – втікачів до Османської імперії під час Кавказької війни). Всі вони вважають Суворова катом свого народу.