«Ну да, – я русский писатель, Владимир Короленко. Что ж из этого?»

Головне мотто захисників Королєнка, як і багатьох інших представників "руского міра": "не потрібно віддавати його Росії, він наш". В якості аргументів чуємо/читаємо: він родом з України, він писав про про Україну; він не міг послуговуватись у творчості українською мовою, бо час був такий, але він хотів її вивчити; Королєнко був демократом, противником самодержавства

 

Триває процес деколонізації топоніміки в Україні. Одним з найбільших подразників у списку представників "руского міра", вшанованих у радянський час назвами вулиць, для окремих громадян, що не бажають прощатися з "нашим минулим", виявилось ім'я Владіміра Королєнка. 

Головне мотто захисників Королєнка (як і багатьох інших представників "руского міра"): "не потрібно віддавати його Росії, він наш". В якості аргументів чуємо/читаємо: він родом з України; він писав про про Україну; він не міг послуговуватись у творчості українською мовою, бо час був такий, але він хотів її вивчити; Королєнко був демократом, противником самодержавства.

Зумисне не вдаватимусь до аналізу літературної продукції Королєнка (це зроблено і без моєї участі, до того ж творчість, окрім мови (а в Королєнка вона виключно російська), не є лакмусовим папірцем самоідентифікації письменника). У "Трубадурах імперії" Еви Томпсон знаходимо методологічну підказку щодо того, як розкодовувати, дешифрувати дійсну, а не удавану ідентичність автора: через літературу факту – листування, мемуари тощо.

 

Цитата, винесена в заголовок допису, запозичена з відповіді Королєнка своєму багаторічному адресатові Бєлоконскому. Той інформував Королєнка про відзначення його 50-річного ювілею в Харкові, при чому представники в ювілейному комітеті від української громадськості наполягли, щоб у програмі святкування було зазначено, що Королєнко – російський письменник.

Королєнко відписав на це Бєлоконскому (подаю мовою оригіналу): "Не было надобности в повторении того, что и без того известно, но все же я не понимаю, что собственно в этом эпитете такого для меня обидного и что обидного в этом увидел Комитет? Ну да, – я русский писатель, Владимир Короленко. Что ж из этого? Должен сказать, что я уже к этим благоглупостям давно привык и смотрю на них философски".

В іншому листі до Бєлоконского, написаному після приходу більшовиків до влади, Королєнко зазначив (знову мова оригіналу): "Верю, что россия не погибнет, а расцветет, хоть мы последнего и не увидим. Пережить предстоит, конечно, еще очень много. Кризис будет тяжелый и бурный, но россия – страна не только большая, но и с великими возможностями.

У нее мало культуры, в том числе особенно нравственной. Но это дело наживное, а натура у русского человека хорошая, хотя пока он еще слишком склонен к порокам и – увы! – особенно к воровству… Но, повторяю: натура у нас здоровая, крепкая. Попадем на некоторое время в изрядную перепалку, наука дается дорого, – но "рассея не пропала!".

Історикиня Тетяна Осташко, упорядниця спогадів і щоденника Євгена Чикаленка, резюмує, що той наводить Королєнка "як приклад обрусіння українців, які одержали "російську університетську освіту" і через те стали "російськими письменниками", а визнаючи себе "московськими демократами", не сприймали українського національно-визвольного руху".

 
Часопис "Русское богатство", яким керував Короленко

У щоденнику Чикаленко занотував такий випадок. У 1912 році, на судовому процесі в Сумах, адвокат Микола Міхновський виступав як оборонець, там був і Королєнко, як редактор "Русского богатства". В кулуарах суду якийсь адвокат звів Міхновського з Королєнком, бажаючи їх познайомити. Королєнко простягнув руку, а Міхновський, заклавши свої руки за спину, відповів:

– Я зрадникам мого народу руки не подаю!

Можна собі уявити, зауважив далі Чикаленко, як Королєнко був вражений і ображений: "Де ж таки! Йому не схотіли потиснути тої руки, яку російське громадянство залюбки готове цілувати". Згодом Євгенові Харламовичу розповіли, що Королєнко опісля інциденту скаржився своїм близьким:

– Який же я зрадник, коли я ніколи українцем не був? Мати моя полька, батько російський урядовець-русифікатор у спольщеному місті Житомирі; весь свій вік я прожив у великоросії та на засланні в сибіру і батьківщиною своєю завжди вважав "русскую літературу".

З того часу Королєнко, як кажуть, почав обминати свідомих українців, боячись наткнутися на другого Міхновського.

То чий Королєнко? І чи потрібна нам в українських містах вулиця, названа його іменем за більшовицької влади? До більшовицьких меморативних "темників" випадкові імена не потрапляли.





Роман КОВАЛЬ, Юрій ЮЗИЧ, Історичний клуб "Холодний Яр": Пластун Ярко Сось - один із найуспішніших військових пілотів США

Всі бачили "Top Gun" з Томом Крузом? А тепер знайомтесь з одним із прототипів головного героя. Член Пласту підполковник Ярко Сось - "Джей Джей" (J.J.). Один із найуспішніших військових пілотів США. 4000 годин в небі на F-14, F/A-18 та F-16. Успішно виконав 746 посадок на авіаносець, з яких 250 – вночі. Серед іншого був і командиром школи винищувачів "Top Gun", показаної у фільмі. А у відставці став успішним спізасновником великої ветеранської бізнес-компанії в сфері комерційної авіації.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.