Si vis pacem, para bellum

Війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. Si vis pacem, para bellum

 

Після кінця будь-якої війни будь-яка влада стикається із вибором з двох опцій. Рівно дві можливості. Не більше, не менше.

Можливість номер раз. Забути про війну якомога скоріше і зробити так, щоб забув народ.

Ні, звичайно, війну так просто не забути. Але можна подивитися на неї під таким кутом, який призводить до забуття, перетворює живу війну на війну скам'янілу, пласку, беземоційну.

Сьогодні у нас буде шкільна линійка, на ній місцевий депутат скаже ті ж слова про війну, що казав торік. Ось стандартний пам'ятник жертвам війни, у сусідньому селі такий самий. Ось стандартні фотографії. Ось урочиста промова. Ось медалі до десятої річниці завершення. Ось дискусія про пільги. Ось, ось, ось.

Ніхто не зможе сказати, що про війну забули, ні. Але згадуватимуть не героїв, а жертв. Розруху, а не перемоги. Говоритимуть про смуток, а не про помсту. Про захист, а не про атаку. Про "більше ніколи", а не про "тільки спробуй, сука".

Народ після війни дійсно у більшості хоче миру і спокою. Це нормально. І кожен політик, що орієнтується на більшість електорату, спробує на цьому зіграти. Сказати, що війна закінчилася назавжди. Що війни більше не буде. Скоротити витрати на армію, на нову зброю, на техніку.

Це і називається "забути про війну". І ще це називається "не зробити висновків".

І це означатиме, що війна повернеться.

 
Збірник типових проєктів пам'ятників радянським солдатам часів Другої світової війни

Але є і другий шлях. Друга можливість.

Прийняти нову реальність. Зрозуміти, що війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім.

Україну зараз часто порівнюють з Ізраїлем. В чомусь вірно, в чомусь ні, але і справді можна провести багато паралелей. Є вороги, які хочуть нас знищити. Не перемогти, не принизити – знищити. Вони поряд. Вони чекають. Вони нападуть. Вони завжди нападають.

Що треба робити? Бути готовим.

Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. І робити висновки. Si vis pacem, para bellum.

Це жахливо для політика – казати такі речі. Політики не люблять цього. Політики зазвичай люблять відкривати лікарні, перерізати лєнточки, цілувати дітей у пупок і бути голубами миру, а не яструбами війни.

Тому що більшість людей не хоче чути про війну. Про можливі смерті, бомби, звуки сирен, зброю, ракети, загрозу.

Але ми знаємо, до чого це призводить. І підручник історії знає.

Тому що будь-хто, хто скаже вам з екрану, що після війни ми побудуємо ідеальний захист – пиздобол. Просто пиздобол. Ідеального захисту не існує.

 
Американські солдати біля укріплень лінії Мажино. 1944 рік

Після закінчення Першої світової війни французи почали будувати систему ідеального захисту на кордоні з Німеччиною – "лінію Мажино". Вони будували її більше десяти років. Форти, доти, укріпрайони, тисячі кулеметів, бетон, рви, ловушки – 1148 кілометрів ідеального захисту.

В результаті німці банально обійшли цю лінію через Бельгію. А потім ще й ломанули "ідеальний захист" у лобовій атаці. І все. І капітуляція, закамуфльована під перемир'я. І Дюнкерк.

Ідеальний захист – це не тоді, коли ти можеш збити ракету ворога, що летить у твою столицю. Ідеальний захист – це коли ворог не хоче запускати цю ракету. Бо твоя долетить до його столиці швидше, і хлопок буде гучніше.

Ідеальний захист – це не про ідеальний бронежилет, який захистить тебе від всіх куль і уламків. Ідеальний захист – це коли у тебе бояться стріляти.

Ось і вся різниця між двома шляхами, які стоять перед політиками після війни.

І особисто я обираю другий шлях. Шлях постійного озброєння і нових технологій, шлях сучасної армії, шлях помсти всім, хто прийшов до нас незваними. І я певен, що я такий не один.

Всі хочуть миру. Я теж. Але ми живемо у жорстокому світі. І відносно мирно живуть не ті, хто не має ворогів – так не буває. А ті, чиї вороги хочуть миру більше за тебе.

Другий шлях важкий. Але, якщо ви глибоко подумаєте, то зрозумієте, що він єдиний, який можна і треба пройти.

Si vis pacem, para bellum. Все ж таки римляни були до біса розумними пацанами.






Володимир Бірчак: Огляд книжки Войцеха Тохмана "Ти наче камінь їла"

Сильна і потужна книжка про геноцид босняків (мусульман Боснії і Герцеговини) сербами під час війни 1992-1995 років. Лише за приблизним підрахунками у тому конфлікті загинуло понад 30 тис. цивільних босняків, і переважна більшість з них – це жертви геноциду, здійсненого сербами. Читаючи книжку, підсвідомо з'являються аналогії із місцями сучасного геноциду українського народу: Буча, Ізюм, Маріуполь.

Іван Костенко: Передбачення майбутнього

Якщо ми за два роки пройшли шлях від суспільної неповаги по відношенню до ухилянтів, до того, що вони можуть бикувати на військовослужбовців ТЦК, маючи підтримку у вигляді населення, то ось вам невелике передбачення майбутнього.

Олексій Мустафін: Принцип велосипедиста

Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі. А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Марина Траттнер: З днем народження, Ваше Величносте!

17 червня - день народження шведського короля Карла ХІІ - великого друга і протектора України. В Швеції його формально не прийнято любити. Тому, що він воював, і після його правління та завершення Великої Північної війни, Швеція втратила значну кількість територій. Він витрачав багато коштів на війну. В Швеції його день народження святкують деякі представники «правих радикальних сил».