Історичні наративи приносять далеко не абстрактні руйнування

Війна РФ проти України декларує очевидне: історикам треба ще дуже багато зробити для того, щоби колоніальні наративи були проговорені і деконструйовані. Завдання істориків Східної Європи - на фундаменті результатів «римських зустрічей» продовжувати будувати корпуси понову «деколонізованих» історій Східної Європи. Все ж, кожне нове покоління повинне переписувати історичні наративи - це не просто нормально, це необхідно

 
Роджер Фентон. Кримська війна. 1855. Фотографія

Деколонізація історії Східної Європи є тим типом проблеми, про яку в Україні знають і говорять щонайменше від початку 1990-х. За океаном про це стали говорити ще раніше - свідками цієї дискусії "Історичні есе" Івана Лисяка-Рудницького і "Україна між Сходом і Заходом" Ігоря Шевченка.

Фундаментальне переписування радянських історичних наративів історії Східної Європи відбулося протягом 1990-х завдяки Єжи Клочовському та Анджею Сулимі Камінському й так званим "римським зустрічам".

Саме започатковані наприкінці 1990 року в Римі регулярні дискусії українських, польських, білоруських та литовських істориків та історикинь дали світу знамениті "Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України" Наталі Яковенко "Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття" Ярослава Грицака.

За ними досі навчаються студенти та студентки історичних кафедр України і ці два тексти, як на мене, фундаментально переозначили думання українців та українок про минуле України.

Війна РФ проти України декларує очевидне: історикам треба ще дуже багато зробити для того, щоби колоніальні наративи - а йдеться далеко не лише про імперські дискурси "колонізації" чи навіть "самоколонізації" - були проговорені і деконструйовані.

Історичні наративи приносять далеко не абстрактні руйнування і завдання істориків Східної Європи - на фундаменті результатів "римських зустрічей" продовжувати будувати корпуси понову "деколонізованих" історій Східної Європи.

Все ж, кожне нове покоління повинне переписувати історичні наративи - це не просто нормально, це необхідно.

В арсеналі істориків Східної Європи зараз є те, чого не було у 1990-х чи навіть 2000-х з розрахунку на вміння колишнього Радянського Союзу ефективно "вимивати" з республіканських університетів талановитих вчених:

(1) відносно згуртовані "школи" - наукові осередки, представники та представниці яких регулярно видають впливові дослідження;

(2) доступ до ґлобальної академічної комунікації, яка у 1990-х і навіть 2000-х була фраґментовано налагоджена,

(3) доступ до архівів і (4) навички роботи з джерелами.

Думаю, для української історії є хороші новини - вони мають книжки "Брама Європи" Сергія Плохія, "Українські світи Речі Посполитої" Наталі Старченко та "Подолати минуле" Ярослава Грицака. Дискусія про Україну зараз ґлобальна тож і нові наративи історії України будуть творитися в результаті ґлобальних дискусій.

У 1995 р. світлої пам'яті професор Марк фон Гаґен запитував "Чи має Україна історію?" і в дискусію з ним вступило чимало в тому числі й українських істориків та історикинь. Через більш ніж 10 років професор фон Гаґен видав текст у якому прийняв існування української історії.

Гадаю, не варто раз-по-раз повторювати ітерації відповідей на питання, відповідь на яке уже давно дана вченим, який сам його ж і поставив. Історіоґрафію рухають нові дослідницькі питання і ставити їх зараз - як ніколи важливо.

Геть інша проблема - як деколонізувати східноєвропейські студії в академічних інституціях світу (дуже часто - найпрестижніших!), де колоніальні (читайте - проросійські) наративи лежать в основі навчальних курікулюмів, а викладачі - русофіли чи русофілки? Відповідь на це запитання вимагає окремої розмови.






Юрій Юзич: "Свідомо залишився, щоб боротися й загинути"

Ім’я генерала УПА тепер носитиме 31 окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького. Генерала Ступницького, який боровся із московськими окупантами в Армії УНР і з весни 1943 знову на Волині, який загинув у лавах УПА. Який попри те, що більше двох десятиліть прожив під польською владою — не прийняв чужого громадянства. Мав можливість виїхати за кордон, але свідомо залишився в УПА, щоб боротись і — якщо потрібно — загинути.

Микола Тимошик: 100 літ колишній каторжанці ГУЛАГу лондонці Іванці Мащак

Сто літ тому 11 липня 1925 року в родині греко-католицького священника на Сокальщині народилася Іванка Мащак (Пшепюрська). Колишня зв'язкова ОУН-УПА, багатолітня каторжанка сталінських таборів ГУЛАУ на Колимі.

Соломія Бобровська : Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні поляки на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву.

: Заява МЗС України щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.