Петлюрівець Кудрявцев та його односельчани-манкурти

Полтавський офіс Українського інституту національної пам'яті запропонував Михайлівській громаді біля Полтави вшанувати пам'ять уродженця цієї громади, борця за незалежність України у ХХ столітті Павла Кудрявцева.

Йшлося не лише про найменування вулиці на честь Павла Кудрявцева, а про широкий спектр комеморативних практик. Утім, влада громади (голова - Микола Коляндра) проігнорувала наші ініціативи.

Одна з ключових тез російської путінської пропаганди полягає у тому, що Україна, начебто, лише геополітичне непорозуміння, яке з'явилося на мапі світу через розвал СРСР.

Насправді, сучасна Україна - правонаступниця Української Народної Республіки, а сучасна РФ - правонаступниця СРСР. Сто років тому проти УНР вела війну червона і біла Росії. Нині війну веде путінська РФ: наша столітня війна за незалежність триває.

Плекати пам'ять про борців за незалежність усіх історичних періодів (як воїнів Армії УНР, так і сучасних ЗСУ) – не лише право, але й моральний обов'язок органів місцевого самоврядування.

Старшого лейтенанта Червоної армії у селі шанують, а от генерала Армії УНР - не хочуть

Хто ж такий Кудрявцев і чому постать цього петлюрівця досі, навіть під час війни з росією, так лякає тамтешніх можновладців?

Він народився 1873 року у слободі Ряській Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії, нині село Ряське, яке тепер підпорядковане Михайлівській сільській раді Полтавського району Полтавської області. Помер – 1 лютого 1921 року.

Губернський комісар УНР на Полтавщині, соратник Симона Петлюри, генерал-хорунжий Армії УНР (1920), генерал-поручник Армії УНР (посмертно).

Походив із родини священика. Закінчив Костянтиноградську гімназію та Полтавську духовну семінарію. Навчався у Катеринодарському політехнічному інституті, з 3-го курсу пішов служити до 1-го Катеринодарського козачого полку.

Закінчив Новочеркаське козаче училище (1909), вийшов хорунжим до 1-го козачого Нерчинського полку Забайкальського козачого війська (урочище Київське, Далекий Схід).

У складі цього полку на чолі 3-ї сотні брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у Російській імператорській армії — військовий старшина (помічник командира 1-го Нерчинського козачого полку).

З листопада 1917 року разом із іншими патріотами взявся за розбудову Українського Генерального Військового секретаріату. З грудня 1917 р. — співробітник Військового міністерства УНР, учасник вуличних боїв у Києві проти російських більшовиків у січні 1918 року.

З березня 1918 р. — губернський комісар УНР на Полтавщині. З 29 листопада 1918 року очолює 6-ий Полтавський корпус Армії УНР. Згодом — помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР.

З 29 травня 1919 року - начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. З 19 травня 1920 року — помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий. Помер від тяжких наслідків перенесеного плямистого тифу.

На Микулинецькому цвинтарі у Тернополі є меморіальна дошка зі згадкою про Павла Кудрявцева. А у рідному селі - ні, нема

"Смертю Генерал-Хорунжого Павла Кудрявцева Вiтчизнi нашiй нанесено ще один тяжкий удар: не стало одного з могикан, що першими стали в оборону нашого народу, чесного вояки-громадянина.

Нехай же його смерть буде для нас прикладом вiдданости i любови до нашої Батькiвщини", - говорилося у наказі Головної Команди вiйськ УНР про вшанування пам'ятi генерал-хорунжого Павла Кудрявцева від 19 лютого 1921 року.

Славного воїна Армії УНР, сина Полтавської землі посмертно підвищили до звання генерала-поручика. Наказ підписали Головний Отаман Симон Петлюра та в.о. вiйськового Мiнiстра Генштабу генерал-хорунжий Сергій Дядюша.

У Тернополі серед інших військовиків, які воювали за незалежність України, вшановано пам'ять Павла Кудрявцева. Його прах покоїться Микулинецькому цвинтарі Тернопіля.

А у його рідному селі поки що не буде ані вулиці, ані мемораільної дошки, ані хоч якогось заходу на його честь.