В російсько-українській війні народжується нова Україна

Ми живемо в страхітливі часи. Вони набагато жахливіші, ніж те, що пам’ятаю з часів румунсько-німецької окупації Одеси, коли був дитиною. Адже тепер інший рівень науково-технічного прогресу, і людство може загинути в одну мить. Це всі чудово розуміють, у тому числі демократичні країни світу, які дають нам зброю і кошти для бюджету, без яких в країні припиниться цивілізоване життя. Нам треба виживати і боротися на всіх фронтах – військовому, ідеологічному, економічному, культурному. Боротися за власну мову, родинну пам’ять, національну ідентичність.

Проблема, яка стоїть перед нами, полягає не в Путіні. Так само вона полягала не в Хрущові, який розв'язав Карибську кризу. Проблема в народі, який і народом став внаслідок перетворення Московської держави в безперервно зростаючу імперію. Ця імперія упродовж століть поглинала в собі людські і матеріальні ресурси підкорених народів, привласнювала їх історію, позбавляла етнічної ідентичності.
Згадуючи своє довге життя, не можу не зупинитися на 1960 році, коли постала можливість позмагатися за давно омріяну аспірантуру в ленінградському відділенні Інституту історії АН СРСР. Але в той рік відділення не одержало вакансії в аспірантуру. Тому я поїхав з Одеси в Київ в Інститут економіки, де існував відділ історії народного господарства та економічної думки.
Якби в Ленінграді була вакансія, і я став би російським вченим неросійського етнічного походження, то нічим би не відрізнявся від інших вчених з імперським мисленням або таких, які все розуміють, але мовчать. Мовчать під тиском тоталітарного режиму, який давно перестав бути тільки режимом, тому що поєднався з суспільством в однорідну масу.
Восени 2022 року путінська Росія перейшла до нищення енергетичної структури України. Маємо середину зими, коли українська енергетика наполовину знищена. Київський мер заявляє політикам Заходу, що в будь-яку мить постачання енергії в місті може бути припинене, і наступить параліч повсякденного життя. Він має рацію, проте кияни тримаються, не сумніваючись в тому, що витримають залишок зими. Розрахунок ворога на те, що населення змусить уряд припинити війну на його умовах, не здійснився.
В російсько-українській війні народжується нова Україна. "Виповзання" України з імперського тіла, яке почалося в добу визвольних змагань і було припинене з появою радянської України, в ці дні і місяці набуло величезного прискорення.
На переламі 2022-2023 рр. я взяв місячну відпустку і поїхав до Італії, де з початку 1990-х рр. живуть мої діти та онуки. Дочка умовляла залишитись в мирній Європі, поки триває війна. Проте вона зрозуміла мене, коли я сказав, що не хочу бути канаркою в клітці, що моє місце – в Академії наук України, де працюю з 1960 року. Моя професія історика потрібна Україні, бо історія в сучасних умовах перетворилася на один з фронтів. Отже, я повернувся і продовжую працювати за фахом.

Юрій Юзич: Дмитро Кочержук. Особистий ад'ютант командарма Михайла Омеляновича-Павленка

Віднайдено світлину особистого ад'ютанта командарма Михайла Омеляновича-Павленка. Про цього свого помічника легендарний генерал написав окремий спогад, який видав брошурою. За твердженням Омеляновича-Павленка це був "один галичанин поміж наддніпрянцями" в найближчому оточенні генерала під час Зимового походу. В групі запорожців, яка трансформувалось в особистий конвой командарма.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!