Чи з'являться серед кримських татар герої штибу Челебіджихана?

Номан Бей - творець першої кримськотатарської модерної держави, автор першої серед мусульманських народів ліберальної конституції, в якій закріплялись права жінок на нечуваному навіть для Заходу рівні, фундатор перших демократичних самоврядних інституцій, муфтій Криму (а ще Польщі, Литви, Білорусі), автор слів та музики гімну кримськотатарського народу. 23 лютого відзначили роковини його трагічної смерті у 1918-му році

 

Трагічна і героїчна смерть 23 лютого 1918 р. Номана Челебіджихана щороку згадується кримськими татарами як хороший привід для демонстрації колективної сили, що колись була нам притаманна.

Номан Бей - творець першої кримськотатарської модерної держави (і останній), автор першої серед мусульманських народів ліберальної конституції, в якій закріплялись права жінок на нечуваному навіть для Заходу рівні, фундатор перших демократичних самоврядних інституцій, муфтій Криму (а ще Польщі, Литви, Білорусі), автор слів та музики гімну кримськотатарського народу. Філософ, поет, державник.

Не побоявся російських імперців, не побоявся російських більшовиків. Масштаб, глибина, сміливість, жертовність. Космос..

Ми, кримські татари, з того робимо і переконуємо себе та інших у простому, хоч і не завжди чітко артикульованому, висновку - раз серед нас народжуються такі сини, значить, ще не вмерла наша справа. Мовляв, можемо.

І все. День проходить. Усі вертаються до реального життя в поточному моменті. У якому немає майже нічого з того, що собою являв і з собою приніс Челебіджихан. Ні модерної держави, ні конституції. Ні філософів, ні державників. Ні того масштабу, ні тієї глибини.

І ми чомусь не задаємось питанням, а як так?

Ми ж ніби ті самі кримські татари, що і століття тому. То чому не продукуємо таку якість, яку колись собою являв Челебіджихан.

Кілька рефлексій на цю тему.

Ant Etkenmen (Я Поклявся)

1. Челебіджихан - з останніх поколінь людей, що жили в парадигмі світу, розшарованому на стани, де аристократи окрім прав, на які багато нарікали соціалісти, мали також і обов'язки. Серед таких обов'язків - ставити публічний інтерес над приватним. Відчувати обов'язок діяти для захисту такого інтересу.

Честь і хоробрість - ось вісі його морального компасу. Не знаю, чи Номан всотав це з дитинства, чи це набута в зрілому віці якість, але він точно відчував себе аристократом. Це проявлялось у тому, як він говорив, як він виглядав. Це завжди було достойно.

Так ось. Та епоха лишилась позаду. У минулому столітті класичні стани рознеслись на шмаття в більшості країн світу, тим більше в колишньому совку. Ієрархії вибудувались за іншими параметрами (багатство, влада). Люди при цьому абсолютно легітимно керуються своїми індивідуальними інтересами (задоволення, користь). Публічний інтерес? Забудьте. Честь і хоробрість? Це в старих фільмах.

І ця нова парадигма сама по собі не сприяє появі героїв штибу Челебіджихана.

2. Протягом останніх двохсот років селекція (якщо так можна сказати), влаштована росіянами в Криму, системно працювала на винищення або витиснення найкращих з нас. Туреччина при цьому була таким собі ловцем нашого ресурсу. Душевного, інтелектуального, морального.

Недарма кримські татари в Туреччині є представниками середнього класу - з Криму їхали ті, хто хотів і міг зберегти свою гідність та передати її своїм дітям. У Криму лишались ті, хто не розумів цього ісходу, або не міг собі його дозволити. Лишались ті, хто був вимушений мімікрувати під вимоги імперської/радянської влади, виживати при депортації та у місцях заслання.

Пам'ятаєте, що Франкл казав про тих, хто вижив у концтаборах. Так ось приблизно така сама негативна селекція працювала (і досі працює) для кримських татар. Челебіджихан постав через 100+ років після старту цього тренду. Ми сьогодні уже в 200+ році цього тренду. Дрібнішаємо далі.

3. І останнє. Правильно кажуть ті, хто стверджує, що героїзм непотрібний, коли працюють інституції. Навіть більше - він шкідливий. Якісна та системна робота інституцій у новітню епоху є демократичною відповіддю попередній епосі. Цілком вдалою відповіддю. Ми, кримці, могли би сьогодні сказати, що немає наразі потреби в героях на кшталт Челебіджихана.

У 90-ті ми інтуїтивно чи раціонально осмислили абсолютно правильний шлях для колективної дії - запустили створення демократичних інституцій.

Але. Запустили і відпустили. Інституції занепали. Є питання, чи вони були взагалі? Або ж ми говоримо про клієнтелу одного лідера, який зміг об'єднати національний рух під одну організаційну парасольку, яка ззовні скидається на демократичну інституцію, але по суті являє собою владну вертикаль однієї людини. Це відкрите питання, мабуть.

Занепад інституцій призводить до потреби в індивідуальному героїзмі. Потреби, яку сьогодні намагаються задовільнити окремі кримські татари своїми звитягами. Хтось на фронті, хтось чинячи супротив у Криму.

Але.. Не та епоха, і ми не ті.

Що робити? Є варіанти, але про це іншим разом.

Сьогодні ж ми вшановуємо пам'ять Номан ефенді.

Allah rahmet eylesin canına, ey Şehit.

Теми

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».