Довженкова смерть нагадує смерть Фауста

Довженкова смерть мені нагадує смерть Фауста - у версії Гьоте… Мефістофель скликає лемурів, злих духів, аби приготувати могилу для Фауста. Сліпий Фауст чує дзвін лопат, йому здається, що це народ будує греблю. Він не розуміє, що насправді риють могилу - і не комусь, а саме йому. Тим часом в його уяві виникає грандіозна картина багатої, процвітаючої країни, де живе вільний щасливий народ. І Фауст промовляє сокровенне: мить, ти прекрасна! І помирає… Падаючи в руки лемурів

 

Довженкова смерть мені нагадує смерть Фауста - у версії Гьоте…

Мефістофель скликає лемурів, злих духів, аби приготувати могилу для Фауста. Сліпий Фауст чує дзвін лопат, йому здається, що це народ будує греблю. Він не розуміє, що насправді риють могилу - і не комусь, а саме йому. Тим часом в його уяві виникає грандіозна картина багатої, процвітаючої країни, де живе вільний щасливий народ. І Фауст промовляє сокровенне: мить, ти прекрасна! І помирає… Падаючи в руки лемурів. Та Мефістофелю не вдалося заволодіти душею Фауста. З'являються янголи і виграють поєдинок у лемурів, потому відносять душу Фауста на небеса: її врятовано.

Довженко, як відомо, упродовж 1950-х подовгу жив у Новій Каховці, спостерігав за будівництвом ГЕС. Апокаліптичні почуття, пов'язані з жахом втрати, нищення України в роки війни, змінюються на радісніші, оптимістичніші. "Все, що було зі мною в Каховці,- запише він, - … все було щастям моїм. І людей любив, як ніколи".

І зринають "ліві" мріяння про можливість перемоги комунізму, тотальної справедливості, про замало не ренесансну гармонію людського життя. І вже бачиться перемога добра над злом, коли возсія краса людська над світом.

Він осліп на старість, Довженко, як той Фауст. Одначе ж у підсумку душа його була порятована, вона вознеслась на вищі щаблі духу - і відлетіла. Та недарма на його могилі у землі московитській можна прочитати: "Умер в воскресенье". Він воскресне, а власне - воскресає щораз при зустрічі з ним: екранним, літературним, малярським.

А Мефістофель (Сталін з попихачами) програв Довженкові-Фаусту. Сивому, сліпому, якому видавалось в останні роки, що профукав життя, величезний талант свій, профукав, видмухуючи в труби осанну режиму "великого вождя". Та ба, усе вийшло навпаки - у програній партії знайшлися ходи для перемоги. Перемоги над Мефістофелем і його багатомільйонною армією лемурів.

От тільки що ж відбувалося насправді, чим були ті звуки, які чув Довженко під час будівництва греблі у Новій Каховці? Де нині знову повнісінько злих лемурів… То будівничі були, як думав Довженко, чи злі духи, що рили могилу - і Довженкові, й Україні, а може й цілому світові?

Те, що відбувається нині, коли Мефістофель знову виповз на сонячну сторону буття, щосили прагнучи застувати її своїми тіньовими брилами, не налаштовує на оптимістичну відповідь.

Тільки ж генії, пророки бачать більше - те, що перекрите історичним горизонтом і чого нам, простим смертним, не дано побачити. Повіримо генію Олександру Довженкові. Повіримо Українському Слову, яке недремно стоїть на сторожі Українського Життя, а власне усього світу.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».