Хто командував повстанцями в битві під Гурбами?

Цимим днями минає 79 річниця від битви під Гурбами – найбільшого бою УПА з військами НКВС СРСР за всю історію боротьби. Тоді угрупування завбільшки в 15000 солдатів намагалося розгромити загони УПА загальною кількістю 3000 бійців в лісовому масиві на півдні Рівненської області. Українські повстанці витримали численні штурми протягом усього дня 24 квітня та з боями прорвалися з кільця оточення. Такий успіх міг відбутися лише під керівництвом тактично грамотного та досвідченого командира. Хто ж командував силами УПА в Гурбенському бою?

Цимим днями минає 79 річниця від битви під Гурбами – найбільшого бою УПА з військами НКВС СРСР за всю історію боротьби. Тоді угрупування завбільшки в 15000 солдатів намагалося розгромити загони УПА загальною кількістю 3000 бійців в лісовому масиві на півдні Рівненської області. Але попри таку величезну перевагу в силах і наявність у чекістів танків і літаків, українські повстанці витримали численні штурми протягом усього дня 24 квітня та з боями прорвалися з кільця оточення.

Поза сумнівами, такий успіх міг відбутися лише під керівництвом тактично грамотного та досвідченого командира. Хто ж командував силами УПА в Гурбенському бою?

Уже в незалежній Україні під час спілкування з істориками та журналістами останній Головнокомандувач УПА (1950—1954) Василь Кук ("Леміш", "Ле", "Юрко", "Коваль" та ін.) однозначно твердив: "Боєм керував я". На його користь у 1997 році висловився начальник штабу з'єднання "Холодний Яр" Євген Басюк "Компанієць": "Усім боєм команував "Леміш" — крайовий провідник".

 
Василь Кук - "Леміш", "Ле", "Юрко", "Василь Коваль" 

У 1944-му "Ле" був командиром УПА-Південь, членом Проводу ОУН і за сумісництвом — крайовим провідником Південно-східних українських земель. Серед тих, хто потрапив в оточення в Кременецьких лісах, він був найстаршим за посадою. Однак претензії Кука на лаври полководця, який дав відсіч уп'ятеро більшому супротивнику, викликають сумніви.

Річ у тім, що на 24 квітня Василь Кук лише три місяці як перебував на військовій посаді. До грудня 1943-го його участь у визвольному русі була пов'язана винятково з керівними функціями в ОУН. Два роки "Юрко" перебував у Дніпропетровську, звідки очолював націоналістичне підпілля від Одеси до Луганська. Він не мав військового звання та командного досвіду. Навіть у документах і спогадах за 44-й рік він фігурує не інакше як "провідник Леміш (Ле)", що підкреслює саме організаційний а не військовий, статус командувача УПА-Південь. Цю посаду Кук обійняв саме тому, що вважався знавцем "Сходу".

Усе це підводить до висновку, що "Ле" не володів достатніми навичками управління військами. Тим паче в такому невигідному становищі, у якому опинилися повстанці в Кременецьких лісах, де їм довелося вести невластиву позиційну війну за правилами регулярного загальновійськового бою.

Щоб розібратися, зазирнімо в джерела.

Найдокладнішим документом, який описує перебіг битви під Гурбами, є звіт "Гурби" за травень 1944 року авторства "майора Косенка". Його можна вважати офіційною позицією командування УПА-Південь. "Косенко" писав прямо:

 
Перша сторінка звіту "Гурби" 22-25.ІV.1944 (травень 1944 року)

"В битві біля Гурбів брали участь війська з групи "Богун" під командуванням командира Р[омана] і з групи "Холодний Яр" під командуванням командира Я[сена]. Під час бою під Гурбами військами обох груп командував командир Р[оман]. Шефом штабів обох груп на час бою був командир Г[риць]. Оперативним командиром був командир Я[сен]".

"Лемеша", як бачимо, в переліку немає.

"Роман" — це "Еней" (Петро Олійник), який очолював Південну групу УПА (групу "Богун" УПА-Північ) з травня 1943 року. Це був здібний, популярний і головне — досвідчений командир. "Гриць" — це Дмитро Казван (він же "Черник"), начальник штабу групи "Енея", якому підпорядковувалося з'єднання з 3 х куренів. Під псевдо "Ясен" ховається Микола Свистун, що командував з'єднанням "Холодний Яр" УПА-Південь. Його функція "оперативного командира" означала, що саме він безпосередньо управляв військами в бою.

 
Петро Олійник - "Еней", "Роман"

Перу "Ясена" належить іще один докладний звіт із подробицями про перебіг Гурбенського бою — "Звіт з боєвих дій н. з'єднання" від жовтня 1944 року. Василь Кук-"Леміш" у його звіті трапляється двічі. Перший раз — перед боєм, коли тривало формування з'єднання "Холодний Яр":

"22.ІV.44 р. з наказу к-ра Романа (Енея) я з курінем Сторчана перейшов до розпорядимості пров. Л[еміша] 23.ІV.44 р. пров. Л[еміш] передав мене к-ру М[иколі] (Кропива), а цей передав мені ще 2 курені Мамая і Докса (Кожуха). Я з трьома куренями мав перейти на східні терени, до чого було вже проведено підготовку".

І вдруге, коли "вже за дня рішили к-р Л[еміш], Кропива, Роман (Еней) і я прорватися в дерманський ліс".

Дані "Ясена" підтверджують спогади іншого учасника подій — Миколи Андрощука-"Вороного", працівника Військової служби безпеки військової округи "Богун" УПА-Північ:

"Штаб командування Групи УПА-Південь в складі командирів: Енея, Ясена, Черника. У той час був при штабі також і пров[ідник] Ле. Штаб містився на схід від урочища "Провороттє", де була чота застави. Вищезгаданий стан був 23 квітня".

Що ж маємо в підсумку?

Групою з'єднань УПА-Північ і УПА-Південь в котлі під Гурбами керував об'єднаний штаб цих двох генеральних військових округ. Командувачем усім угрупуванням був Петро Олійник-"Роман" ("Еней"), шефом штабу — Дмитро Казван-"Гриць" ("Черник"). Безпосередньо керував підрозділами в бою Микола Свистун-"Ясен". Крайовий командир УПА-Південь Василь Кук-"Леміш" і його начальник штабу Василь Процюк-"Микола" ("Кропива") теж належали до об'єднаного штабу. Вони, як видно з джерел, брали участь в ухваленні рішень про подальші дії оточених.

 
Дмитро Казван - "Черник", "Гриць"

У сухому залишку виходить, що Василь Кук передав тактичне керівництво боєм людям, які були значно досвідченішими у військовій справі. Петро Олійник і Дмитро Казван цілий 1943-й рік провоювали з нацистськими окупантами і радянськими партизанами та взагалі стояли біля витоків повстанського руху на Південній Волині.

 
Василь Процюк - "Кропива", "Микола"

Микола Свистун із листопада 43-го командував Злодбунівським куренем групи "Богун" і щойно напередодні Гурбів перейшов у підпорядкування штабу УПА-Південь. Василь Процюк — іще один виходець із групи "Богун", "військовик від народження", ветеран польсько-німецької війни в ранзі капрала Війська польського, організатор багатьох успішних операцій 43-го року.

 
Микола Свистун - "Ясен", "Ярбей"

З Петром Олійником Василь Кук успішно працював і раніше. Протягом 1942 року той під псевдо "Морозенко" був обласним і міським провідником ОУН у Дніпропетровську. А його організаційним зверхником був саме крайовий провідник "Юрко".

Вочевидь, у бойовій ситуації, яка склалася 24 квітня 1944 року в лісах на межі Рівненщини та Тернопільщини, Кук прийняв найбільш раціональне рішення. Перед ним стояло завдання уникнути розгрому відділів і вивести їх із блокади. У цьому вирішальне значення мали вміння та досвід, а не статуси та ранги. Тому проведення операції "Леміш" доручив більш кваліфікованим підлеглим, а сам здійснював загальне керівництво.

"Кук завжди мінімально втручався в діяльність підлеглих та уникав практики "ручного" керівництва […] Він делегував повноваження підлеглим старшинам УПА, надаючи їм простір, щоб якнайуспішніше командувати своїми підрозділами", — читаємо в книжці "Останній командир УПА. Життя і боротьба Василя Кука".

Приблизною аналогією розподілу обов'язків у Гурбенському бою може бути військове керівництво сучасної України. Президент — Верховний головнокомандувач ЗСУ, який ухвалює стратегічні рішення. У такому статусі 24 квітня був Василь Кук-"Леміш". А оперативне управління військами здійснює головнокомандувач ЗСУ. Такі функції виконував під Гурбами Петро Олійник-"Роман".

Теми

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.