Румунське місто з руським минулим
Чимало українців вважають південну Буковину "своєю" – достоту, як чимало румунів вважають "своєю" Буковину північну. В середні віки, аж до ХІV століття, Сучава згадувалась у літописах серед "руських" міст, тамтешня православна церква нележала до львівської митрополії, а молдовським господарем у 1372–1377 рр. був подільський князь із русько-литовського роду Юрій Корятович
Сучава (Suceava) – здається, єдине румунське місто, більш-менш присутнє на українських ментальних мапах та в українському історичному просторі. Почасти – через прикордонну близькість (Сучава розташована за 90 км від Чернівців), але насамперед, звісно, через його "буковинський" характер.
Чимало українців вважають південну Буковину "своєю" – достоту, як чимало румунів вважають "своєю" Буковину північну. В середні віки, аж до ХІV ст., Сучава згадувалась у літописах серед "руських" міст, тамтешня православна церква нележала до львівської митрополії, а молдовським господарем у 1372–1377 рр. був подільський князь із русько-литовського роду Юрій Корятович. У Сучаві 1596 року народився Петро Могила, під Сучавою у 1653 загинув Тиміш Хмельницький, і саме тут провів останні роки свого життя (1870-1885) Микола Устиянович.
Назва міста походить від назви річки, на якій воно розташоване, і виводиться етимологічно, скоріш за все, від слова "сочитися". (Хоча від часів Кантемира побутує й інша інтерпретація назви – від угорського Szűcsvár, "кушнірський замок", – фонетично переконлива, але змістовно нелогічна).
У 1388 князь Петру Мушат переніс свій двір із Сірету до Сучави – і відтак вона майже на два століття стала столицею Молдовського князівства, поступившись цим статусом Яссам допіру у 1564. За місто (і загалом за Молдову) постійно змагалися Річ Посполита й Османська імперія, маніпулюючи різні боярські клани і проштовхуючи на князівський престол того чи того свого васала.
Категорія етнічності (як і мови) до ХІХ ст. не відігравала істотної (символічної) ролі, – куди важливішими були династичні зв'язки, соціальний статус і, звісно, мілітарна сила. Сучава, яка від середніх віків урядувалась за маґдебурзьким правом, була насамперед німецькомовним містом; цей її характер ще більш увиразнився після приєднання Буковини до Австро-Угорщини (1775). За переписом 1900 р., 62% містян розмовляли німецькою (зокрема – більшість євреїв), 25% румунською і 5% українською ("руською").
У міжвоєннній Румунії ситуація кардинально змінилася (за принципом "чия влада, того й мова"). 62% задекларували себе румунами, 19% євреями, 14% німцями, і менше відсотка – русинами-українцями. У міжвоєннній Румунії ситуація кардинально змінилася (за принципом "чия влада, того й мова"). 62% задекларували себе румунами, 19% євреями, 14% німцями, 3% поляками, і менше відсотка – русинами-українцями. Реальна присутність українців на Буковині була незрівнянно більшою, але серед міського неселення їх було справді обмаль.
Приєднання до Австро-Угорщини принесло регіонові певну стабільність, проте для Сучави було фатальним, оскільки вона остаточно втратила регіональне значення на користь "столичних" Чернівців. Не допоміг і статус вільного торгового міста, дарований Габсбурґами у 1788. За ціле XIX століття населення міста зросло з шести до всього лише десяти тисяч – неспівмірно з динамікою Яс, Чернівців або Кишинева.
Сьогодні населення Сучави не сягає й ста тисяч, а проте місто має міжнародний аеропорт, яким тепер часто користуються українці; і має невеликий, але амбітний університет, створений 1990 року на базі педінституту. Я мав небагато часу на місцеві красоти, але принаймні два об'єкти оглянув із захватом: стародавню фортецю, що її багато хто намагався взяти, проте мало кому вдавалось, і монастир св. Йоана з фантастичними розписами в характерному для регіону "грецькому" стилі, – перлина у списку світової спадщини ЮНЕСКО.
