Найважливішу картографічну працю академіка Аркадія Жуковського, яку первісно було видано в Парижі в 1956 році як додаток до збірника "Буковина - її минуле і сучасне", – а насправді як одну з найважливіших його складових частин, – перевидано новим накладом нещодавно в Чернівцях.
Іван Григорович був провідним актором-любителем українського театру, який діяв в 1930-х роках під егідою товариства "Буковинський Кобзар" в Чернівцях. Також був редактором чернівецького часопису "Самостійність". За свою українську націоналістичну діяльність Івана Григоровича було тричі засуджено румунським військовим судом – двічі в 1937 році в Чернівцях та в 1942 році в Яссах.
У Музеї народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького стартували роботи з відновлення та реставрації кількох споруд, серед яких - велика стодола із села Бережонка Чернівецької області.
Чимало українців вважають південну Буковину "своєю" – достоту, як чимало румунів вважають "своєю" Буковину північну. В середні віки, аж до ХІV століття, Сучава згадувалась у літописах серед "руських" міст, тамтешня православна церква нележала до львівської митрополії, а молдовським господарем у 1372–1377 рр. був подільський князь із русько-литовського роду Юрій Корятович
Забуття, яке покриває сьогодні доктора Миколу Дрогомирецького, цього pater patria, одного з батьків нашої батьківщини, буковинської України, є докором усім нам – українській владі, українській церкві, всім українцям, байдужим до минулого і майбутнього їхнього народу і їхньої держави
12 січня 2022 року відзначається 100-річчя від дня народження науковця, енциклопедиста, історика, краєзнавця, картографа, культуролога, іноземного члена Національної академії наук України, багаторічного голови Наукового товариства імені Тараса Шевченка (НТШ) в Європі Аркадія Жуковського
23 вересня 1944 року повстанці в Путильському районі Чернівецької області із засідки ліквідували заступника начальника обласного НКҐБ та заступника начальника обласного НКВД, керівника обласної медичної служби НКВД, а також заступник начальника 2-го батальйону Внутрішніх Військ НКВД, який командував районним гарнізоном. Згодом через натиск повстанців районна радянська влада відступила із райцентру Путила у віддалене село Селятин, затрималася тут лише 5 днів, покинула район та через територію Румунії відступила до райцентру Сторожинець. Кілька місяців в районі панували повстанці.
До цього часу іноді можна почути, нібито ОУН та українські повстанці боролися за етнічно чисту Україну, намагалися винищити іноетнічне населення на українських етнографічних землях чи в районах етнічно змішаного населення, щоб змінити на користь українців національний склад таких районів та забезпечити їх входження до української держави. Такі висновки робляться із подій польсько-українського протистояння на Волині та в Галичині, що є неправдивими. Водночас діяльність повстанців на Буковині значною мірою вносить корективи, а іноді і прямо перекреслює такі висновки.
У ніч на 30 червня 1946 року щонайменше в 19-ти населених пунктах 7-х районів області та безпосередньо в місті Чернівці одночасно з’явилися листівки з нагоди 5-ї річниці проголошення Української Самостійної Соборної Держави. Такою потужною пропагандистською акцією повстанці черговий раз нагадали про себе та підкреслили споконвічне бажання Буковини входити до незалежної Української держави.
За усталеною до цього часу на Буковині історичною традицією, як і загалом в Україні, вважалося, що 30 червня 1941 року відновлення Української держави відбулося тільки у Львові. Крім Буковинського Віче 3 листопада 1918 року, на якому українцями Буковини було проголосило своє прагнення належати до Української держави, нібито до 90-х років ХХ століття інших проявів такого бажання не було. Проте нещодавнє відкриття в Державному архіві Чернівецької області змушує зовсім по-новому подивитись на події далекого червня 1941 року в Чернівцях на навколо.