Репринтне видання «Газета Гадяцького земства, 1906-1919 рр.»

У радянські часи більшість архівних документів та видань місцевої преси, в тому числі й "Газета Гадяцького земства", були вивезені за межи України і знаходяться в архівах і бібліотеках росії, що позбавляє українців можливості вивчати власну історії з першоджерел. Ще до початку повномасштабної війни нам вдалося відсканувати, хоч й невеличку, але суттєву частину номерів газети. Ця праця надихнула нас на випуск репринтного чотирнадцяти томного видання "Газета Гадяцького земства, 1906-1919 рр.". Долучитися до цього може кожен!

 

"Газета Гадяцького Земства" видавалась у місті Гадяч Гадяцького повіту Полтавської губернії в період з 01 січня 1906-го до грудня 1918 року і з вересня до листопада 1919 року. Засновником газети була Гадяцька повітова земська управа.

У період з грудня 1918-го до серпня 1919 року, коли Полтавщину захопили більшовики, газета не виходила, а з листопада 1919-го була остаточно ліквідована радянською владою. Весь час свого існування газета розповідала про події, що відбувались як у Гадячі, так і в повіті й губернії, а також висвітлювала найбільш значущі події у державі та світі.

Газета, як правило, виходила 2–3 рази на тиждень обсягом 4 сторінки, у форматі сучасної районної газети.

08 травня 1917 року редакторкою газети призначена українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка), яка також була авторкою більшості статей.

Зі свого першого номера газета виходила російською мовою, а з початком Української революції публікація статей відбувалась двома мовами. З призначенням на посаду редакторки О. Пчілки "Газета Гадяцького земства" змінила свою назву на ""Рідний край" Газета Гадяцького земства" та стала друкуватись виключно українською мовою.

"Газета Гадяцького земства" була такою самою, як будь-яка повітова газета тих часів, що друкувала на своїх шпальтах інформацію місцевого значення, журнали засідань повітових земських зборів, рекламу. Тому за змістом опублікованої інформації не відрізнялась від інших подібних видань.

З приходом О. П. Косач газета спрямувала вектор подачі інформації у бік популяризації України як держави, приділяючи особливу увагу національній українській ідентичності.

Газета стала публікувати художні твори, розповідати про діяльність місцевої "Просвіти", інформувати про вистави народного театру.

Свою увагу газета звертала й на загальнодержавні події. На її шпальтах публікувались тексти Універсалів Центральної Ради, міжнародних договорів, інформація з фронтів. Не оминались увагою питання освіти, церкви, культури.

Так склалося, що за радянські часи більшість архівних документів та видань місцевої преси, в тому числі й "Газета Гадяцького земства", були вивезені за межи України і знаходяться в архівах і бібліотеках росії, що позбавляє українців можливості вивчати власну історії з першоджерел.

Але ми намагаємося робити все, щоб повернути Україні її історію. Ще до початку повномасштабної війни нам вдалося відсканувати, хоч й невеличку, але суттєву частину номерів газети.

Ця праця надихнула нас на випуск репринтного чотирнадцяти томного видання "Газета Гадяцького земства, 1906-1919 рр.".

Видання буде корисним та цікавим для фахових істориків, краєзнавців, генеалогів, спеціалістів з історії української газети, а також для широкого кола допитливих читачів, які хочуть ознайомитись з історією України, спираючись на першоджерела.

Громадська спілка "Українська культурна спадщина", Центр вивчення сімейної історії "Метрика" разом з Комунальним підприємством "Видавництво "Гадяч" Гадяцька міська рада (директорка Наталія Рубан) продовжує роботу над створенням макету тому XIII-XIV 1918-1919 рр. Репринтне видання "Газета Гадяцького земства, 1906-1919 рр."

В наших подальших планах на 2023 рік підготовка до друку Першого тому видання, який буде містити матеріали газети за 1906 рік, а також розповість про період, що передував виходу газети.

До підготовки цього томи ми запросили Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника, авторка передмови пані Олеся Дроздовська.

P.S. Всі бажаючі можуть зробити благодійний внесок у будь-якому розмірі. Прізвища благодійників будуть вказані у спеціальному розділі книги.

Банка Монобанку https://send.monobank.ua/jar/7RkFvRH5Sr

PayPal cdsi.metrika@gmail.com 

Вахтанг Кіпіані: Киримли - це татари з Криму

Чергова річниця депортації: Берiя добре розумiв бажання Сталіна, й усе зробив блискавично. У "столипiнськi" вагони завантажили 180014 громадян (насправдi набагато бiльше), з них абсолютна бiльшiсть - малi дiти та старi. Ідеологія визвольного руху - знати правду, говорити правду, вимагати повернення на батькiвщину.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.