Пам'яті Василя Овсієнка

Пригадую, Василь Овсієнко щиро сказав: “Якщо мені гарантують, що завтра буде Самостійна Україна, я готовий сьогодні дати відрубати собі голову”. Тоді я гостро запитав: “Пане Василю, а якщо вам скажуть: завтра буде Самостійна Україна, але для цього ви повинні позбавити життя ворога. Ви зробите це?”. Овсієнко чесно визнав, що не здатний убити ворога. Я був вражений і обурений…

 

Знав Василя Овсієнка від 30 квітня 1990 р., коли Рада Української республіканської партії обрала нас до складу першого проводу. За рік спільної праці я склав думку про нього як про тихого, неговіркого працівника на українській ниві, чесного, дисциплінованого й добросовісного. Щоправда, його поміркованість якось не підходила до революційної ситуації…

Після одного з бурхливих засідань Проводу УРП на Музейному провулку, 8, коли політичні суперечки переросли в конфлікти в керівництві партії, Василь Овсієнко, Сергій Бабич, Олесь Сергієнко і я йшли в бік Хрещатика. Був теплий вечір, місто відпочивало, а ми продовжували бурхливу дискусію.

Пригадую, Василь Овсієнко щиро сказав: "Якщо мені гарантують, що завтра буде Самостійна Україна, я готовий сьогодні дати відрубати собі голову". І це не була красива фраза: Василь Овсієнко – жертовна людина, довів це своїм життям. Але я вважав, що жертвувати своїм життям задля України недостатньо. Треба вбивати ворогів України. Їхнім життям жертвувати! Тоді я гостро запитав: "Пане Василю, а якщо вам скажуть: завтра буде Самостійна Україна, але для цього ви повинні позбавити життя ворога. Ви зробите це?"

Овсієнко чесно визнав, що не здатний убити ворога. Я був вражений і обурений…

І все ж… Спостерігаючи за його працею впродовж 30 років, прийшов до категоричного висновку, що він – один з найдієвіших і найкорисніших синів нашої Батьківщини. Це людина конкретної праці. Щоденної праці. Він національний діяч-стаєр. Таких у нас дуже й дуже мало. Більшість діячів спалахує на мить дієвою любов'ю до України і так само швидко перегорає.

Якби ж таких систематичних, послідовних, безкорисливих і сміливих (!) діячів, як Василь Овсієнко, було більше, то Українська держава стала б міцною, незборимою, а не анемічною, як зараз.

Попри свою миролюбність і врівноважений характер, Василь Овсієнко мав цивільну відвагу. Він відмовився свідчити у справах Левка Лук'яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура, на захист останнього подав заяву в КҐБ. Відтак 9 червня 1981 р. майор КҐБ Чайковський оголосив про порушення проти Овсієнка справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати покаянну статтю в газету з осудом діяльності Української гельсінської групи, членом якої він був оголошений з 1978 року. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця терміну.

Альтернатива була сумна – 10 р. таборів особливого режиму, 5 р. заслання і звання "особливо небезпечний рецидивіст". Овсієнко вибрав останнє. Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36 в с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., з 8 грудня 1987 р. – в зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Брав участь в акціях протесту.

Вклоняюсь Василеві Овсієнку за багатолітню боротьбу і працю в ім'я свободи нашої Батьківщини, за створення літопису Визвольної боротьби у 1960-х – 2000-х рр.

Держава високо оцінила діяльність Василя Овсієнка: він – лицар ордена "За заслуги" ІІІ ст., ордена "За мужність" І ст. та ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня. А ще Василь Овсієнко лауреат Літературної премії імені Василя Стуса, для повернення якого в Україні зробив чи не найбільше.

Вічна пам'ять радомишльському козакові, землякові братів Соколовських і сестри їхньої Марусі!

Юрій Юзич: "Свідомо залишився, щоб боротися й загинути"

Ім’я генерала УПА тепер носитиме 31 окрема механізована бригада імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького. Генерала Ступницького, який боровся із московськими окупантами в Армії УНР і з весни 1943 знову на Волині, який загинув у лавах УПА. Який попри те, що більше двох десятиліть прожив під польською владою — не прийняв чужого громадянства. Мав можливість виїхати за кордон, але свідомо залишився в УПА, щоб боротись і — якщо потрібно — загинути.

Микола Тимошик: 100 літ колишній каторжанці ГУЛАГу лондонці Іванці Мащак

Сто літ тому 11 липня 1925 року в родині греко-католицького священника на Сокальщині народилася Іванка Мащак (Пшепюрська). Колишня зв'язкова ОУН-УПА, багатолітня каторжанка сталінських таборів ГУЛАУ на Колимі.

Соломія Бобровська : Історію не можна переписати, її необхідно чесно осмислювати

Сьогодні поляки на національному рівні вшановують жертв Волинської трагедії - складної сторінки нашої спільної історії, яка продовжує розділяти Київ та Варшаву.

: Заява МЗС України щодо трагічних сторінок в історії українсько-польських відносин

Напередодні дня, коли Республіка Польща вшановує пам'ять жертв Волинської трагедії, Україна розділяє біль і скорботу польського народу. Водночас ми не забуваємо про численних українців, які стали невинними жертвами міжетнічного насильства, політичних репресій та депортацій на території Польщі. Україна вшановує пам'ять усіх загиблих незалежно від їхньої національності, релігії чи місця поховання.