Не будьмо короткозорими!

Наша ключова світоглядна проблема - короткозорість і вузький часовий горизонт мислення. Наші еліти здебільшого короткозорі. Але й люди також. Політики мислять в категоріях політичного сезону. Люди і поготів - в категоріях сьогоднішнього дня. Результат завжди буде однаковий. З таким підходом ми завжди програватимем тим, хто мислить у категоріях десятиріч чи сторіч.

 

Наша ключова світоглядна проблема - короткозорість і вузький часовий горизонт мислення.

Наші еліти здебільшого короткозорі. Але й люди також. Політики мислять в категоріях політичного сезону. Люди і поготів - в категоріях сьогоднішнього дня. Результат завжди буде однаковий. З таким підходом ми завжди програватимем тим, хто мислить у категоріях десятиріч чи сторіч.

Тобто одного дня ми такі прокидаємося, а Росія, наприклад, анексувала Крим. Й ми постфактум собі констатуємо: а анексія-то, виявляється, - не спонтанна ідея. Готувались давно й ретельно.

Ай-ай-ай, нехороші. А ми були неготові. Й навіть не думали - не гадали. Стоп, а хто заважав думати ширше?

Нашій короткозорості є, звичайно, історичне пояснення: імперія системно нищила все, що ми будували, й усіх, хто пробував будувати. Будувати на наших теренах - значило із великою ймовірністю втратити плоди праці. А то й життя. Під час війни. Під час розкуркулення. Під час голодомору. Під час депортації. Це усе формувало ментальність життя-тут-і-тепер. Не думай про завтра. Виживи сьогодні. Завтра все може змінитися. Прихопи собі нині, скільки можеш, бо завтра ресурс зникне.

Наші політики, наші еліти - усі наслідок цієї ментальності. Наслідок ментальності геноциду-голодомору в тому числі! Про те, що ресурс скінченний. І все довкола скінченне. Держава й її інститути - скінченні. Навіщо я буду вкладатися в те, що не нині, так завтра впаде? Ліпше я собі побудую якесь Межигір'я, сховаюся там за парканом і перечекаю біду.

Проблема у тому, що це - замкнене коло. Все падатиме, допоки ми не навчимося думати ширше. Ми не можем навчитися думати ширше, поки довкола все падає.

А тепер порівняйте із мисленням Імперії. Воно протилежне: ресурс нескінченний. Я завжди маю змогу прибрати до рук ще одну-дві колонії, парочку територій - й ось ресурс знову є. Це Ріг Достатку. Мені завжди є, звідки взяти. Тож - будувати фундамент, думати про вічне й непорушне, мислити категоріями сторіч!

Ми протистоїмо ворогу, який попереду нас. Щоб перемогти, треба навчитися думати довготерміново. Зазирнути принаймні туди, куди дивиться він.

А це значить - будувати тяглі інституції. Тривкість інституцій забезпечує перевагу. Тяглість культури забезпечує перевагу.

Тому Томос - це удар під дих імперії. Тому Музей Голодомору-Геноциду - це удар під дих.

Це про стратегічне. Це про десятиріччя й сторіччя. Це про фундамент. Зафіксувати акт Геноциду. Усвідомити наслідки - в тому числі на ментальність. Переосмислити. Вивчити раз і назавжди, хто сіяв смерть. Відновити пам'ять. Побудувати на її основі політику.

Ми не можемо нехтувати фундаментом й братися зводити стіни, не зміцнивши основу. Стіни обваляться.

Вахтанг Кіпіані: Козацький хрест і плита

Рішенням уряду на Національне військове меморіальне кладовище буде два типи надгробків. Десь пів року тривала дискусія серед зацікавлених. Варіантів було три - тільки хрести, тільки плити, хрести і плити одночасно. Кожна з ідей мала і має своїх прибічників.

Іван Монолатій: Як коломиєць монополізував український проєкт

"З признанєм треба згадати видавничу фірму коломийського книгаря Якова Оренштайна, що як на наші теперішні обставини в Галичині є одиноким чужим чоловіком, який дає наклад на українські книжки... Здаєть ся, Коломия пережене незабаром в видавничім русі Чернівці і стане другим видавничим центром в Австрії", - писав книго- і пресознавець Галичини Іван Кревецький, підсумовуючи здобутки українського видавничого руху в 1903 році.

Володимир В'ятрович: "Ми не можемо собі дозволити взаємного інтелектуального знищення". Володимир В'ятрович про скандал через плагіат в книзі Огієнка

Чим більше спостерігаю за дискусією довкола книги Віталія Огієнка "Голодомор. Історія неусвідомленої травми", тим більше занепокоєння вона в мене викликає. Вкотре в епіцентрі надмірно емоційної дискусії опинилася така чутлива тема як Голодомор. Надто часто вона стає полем для дуже токсичного зʼясування стосунків між їх учасниками, в яких лунають звинувачення не лише в непрофесійності, але навіть національній зраді.

Іван Городиський: Перша українська адвокатка: невідома доля Ольги Ганицької

Першою жінкою-адвокаткою вважають сербку Марію Мілутіновіч, яка в 1847 році отримала доступ до професії в Сербії. А в світі жінки почали широко ставати адвокатками з початку ХХ століття. Однак питання про першу українку-адвокатку поки можна вважати невирішеним.