Міфи живуть серед нас

Цей фільм лягає в душу як дощ в суху землю, перш за все тому що він говорить прості і правильні речі - як і годиться масовому кіно. Це наша земля, ми тут ґазди, ми хочемо жити тут, вільні. Хлопці чекають, треба лише зброю купити. Вони зайди і не буде їм покою на нашій землі - і таке інше, все, що люди зараз відчувають і думають, все, що хочуть чути. Нарешті наше кіно озвучує і розігрує наші думки.

 

Ну що, оце і я нарешті подивилась фільм "Довбуш", трохи запізно, але вже є як є. Що я можу сказати?

Цей фільм лягає в душу як дощ в суху землю, перш за все тому що він говорить прості і правильні речі - як і годиться масовому кіно. Це наша земля, ми тут ґазди, ми хочемо жити тут, вільні. Хлопці чекають, треба лише зброю купити. Вони зайди і не буде їм покою на нашій землі - і таке інше, все, що люди зараз відчувають і думають, все, що хочуть чути. Нарешті наше кіно озвучує і розігрує наші думки.

Друге що бачиш одразу - фільм надзвичайно красивий , що зрештою цілком очікувано, ну бо це ж Санін.

Я не кінокритикиня, але я знаю, що в найбільш просунутих колах нашої кінокритичної спільноті гарним тоном є трохи кепкувати з Саніна. Нібито він такий перехідний режисер з того світу на цей, тобто від радянського Іллєнка до власне сучасного українського кіна.

Вважається обовʼязковим на одну шістнадцяту дюйма посміхнутися кутиком рота, промовляючи фразу про "українське поетичне кино", адже тренду під час Незалежності не склалося, та і як він міг скластися з одного Саніна і його "Мамая", який промайнув як комета в нульових і швидко згас - шалено красивий і. як на мене дуже недооцінений.

Я власне розумію цю напівпосмішку - сучасне українське кіно нині геть інше і справді набагато більш сучасне. Але раптом виявилось, що ми живемо в міфологічні часи, в часи майже в прямому сенсі битви добра зі злом, в часи, коли напівзабуті міфи не просто оживають, а стають в стрій як солдати, практично набої подають - і краще за все такі історії можна розказати мовою поезії. Кінопоезії.

Так, я знаю, що Карпати в "Довбуші" з "Володаря перснів", а дементори в каптурах без обличчя з "Гаррі Поттера", ідея сцени з сейфом з "Форсажу" якийсь там номер (ну або з Джека Горобця, якщо хочете) а "жид з річки" - ніякий не реальний чоловік на імʼя Ба'аль-Шем-Това, або БеШТа, засновник хасидизма і така ж сама людина-легенда (до речі, Довбуш, згідно його легендаріуму, з ним справді перетинався), а класичний "чарівний помічник" за Проппом з його структури чарівної казки. Я все це бачу, знаю і впізнаю не гірше за вас. Але знаєте що? Все це не має значення, врешті-решт як відомо в світі всього десять, здається, сюжетів, які повторюються. Значення мають контекст і деталі.

Сцена з каретою, тріумф страшної веселої сили опришків, починається з трембіти і закінчується видовищним сплавом гірською річкою, брешу, арканом закінчується, химерним чоловічим танцем - а всередині вона густо напхана вівцями, хрестами, горами, братчиками, рідною землею і лихою звитягою. І ніколи це все ще не було настільки в пригоді, кожне окремо і все разом, в просторі українського кіно. І не фальшиво і не забагато, а так як треба - як треба в гарному чесному міфі, що підживлюється самим тим світом, в якому він народився.

Зрозуміло, що "Довбуш" знімався вже під час війни і там є фрази - гачки, які весь час прошивають минуле сучасністю, разом з останніми титрами "боротьба триває". Але перш за все це кіно про міф.

І тут хочеться сказати щодо "насправді", бо в людей, які є істориками і вивчали документи, багато претензій до історії яку розповідає цей фільм і образу Довбуша. Втім, яка могла бути реальна історія? Скільки було цих Робін Гудів в різні часи і в різних країнах, які просто собі грабували на великій дорозі - а народ створив з них легенду. І тут, як на мене, сценаристи ідеально розіграли це протиріччя, закрили прірву між доволі ганебною правдою і шляхетною казкою, роздутою до неба народною уявою.

Немає ніяких братів Довбушів. Ну тобто реально були, але в фільмі - ні. Іван і Олекса, цинічний грабіжник і романтик, якому нічого не треба, холоднокровний вбивця і людський заступник - це є одна людина, вірніше один міф, тільки різні його грані. Оці два героя, кожен зі своїм кредо - один каже що люди вівці і не вартують уваги, другий каже "це все треба віддати людям, людям треба допомогти" - так от це один міфічний герой, в якому це все вміщується. Така його моральна анатомія, з цього він власне, створений.

Роздвоєння на братів допомагає показати це краще - і вбити поганого, щоб лишити одного, хорошого, безсмертного для легенди. "Абра-кадабра", може тут сказати Марічка пошепки, але оця наша "надивленість" тут знов-таки ні до чого. Бо йдеться не про фокус, а про безсмертя.

Безсмертя - це ще одна дуже важлива тема. Міфи живуть серед нас сьогодні і так само як і сто років тому, герої не вмирають. Не в тому сенсі, що героїчні люди не можуть вмерти - на превеликий жаль можуть і це трапляється щодня. Але згадайте "Привида Києва", якого насправді не було, тобто це був загальний образ, а не конкретна людина.

Льотчик, що закривав київське небо страшною весною 2022, льотчик, який здійснив фантастичну кількість вильотів, виграв десятки чи сотні повітряних боїв, якого не брала куля, якого ніколи не зраджувала удача. На піку цього міра дівчата мріяли з ним познайомитись, але його було не впізнати, адже на фото він завжди в масці! В певному сенсі "Привид Києва" так і не загинув, залишився безсмертним, адже це був збірний образ.

Олекса Довбуш, що бачив чорта, із заговореною барткою, людина, яку не бере куля - про яке "насправді" може йтись? Є тільки одна правда, в просторі якої він може існувати - це правда міфа. І кіноправда, як ми всі на власні очі переконались.

Теми

Андрій Андрушків: Був гурманом життя. Спомини побратима про Арсена Федосенка

Арсен Федосенко був військовим фотографом, служив у 518-му батальйоні у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна. 10 червня Арсен отримав важке поранення на Харківщині. У нього залишилась дружина Анна і двоє синів.

Юрій Юзич: Штаб Євгена Коновальця у Берліні

14 червня день народження творця ОУН Євгена Коновальця. Мало хто знає, що близько 10 років свого життя він провів у Берліні, коли розвивав УВО та розгортав український націоналістичний рух. І робив це зі свого штабу, який на фото. Цей дім, де досі збереглась відзнака ОУН на фасаді, був власністю очільника легальної української сили в Польщі - по якій Коновалець працював як лідер нелегальної бойової мережі.

Тімоті Снайдер: Надії російських пропагандистів на Америку

Публікуємо фрагменти з передмови до книги Джулії Девіс про російських телепропагандистів In Their Own Words ("Їхніми словами").

Ігор Кулик: Давайте шукати репресованих разом!

Незважаючи на те, що реконструкція приміщення Архіву на Пухівській у зв'язку з війною тимчасово призупинена, одним із ефективних інструментів відновлення правдивої родинної історії став Сервіс з пошуку інформації про репресованого в один клік. Команда Архіву національної пам'яті запустила його минулого року до символічної дати – Дня пам'яті жертв політичних репресій. За майже 13 місяців послугами Сервісу скористалися 412 заявників.