Штучний скандал

Ми могли б занурюватися у причини створення Дивізії, особистісний вибір пана Гуньки, можливу альтернативу, окупаційне життя в Галичині тощо, але про це є вже написано багато статей, книг, відзнято фільмів... Але сам факт, що ціла низка шанованих, як і далеко нешанованих мною людей захотіла зробити із простого галицького юнака, чи не другого Айхманана спонукає задуматися, чи все гаразд із людьми?

 

Слухайте, щось так несеться, що мушу написати від себе бодай пару слів про штучно, повторюся, штучно!!! роздутий скандал з приводу Ярослава Гуньки.

Отже, коротко про пана Ярослава. Пишу максимально коротко, щоб захопити саме період, котрий викликав таку бурхливу реакцію.

Він народився на Тернопільщині, на Бережанщині. У 1943 році записався добровольцем до Дивізії зброї СС "Галичина". Опісля був відправлений до вишкільного (тренувального) табору Гайделягер, що на території сучасної Польщі. Згодом був на вишколі ППО в Мюнхені. Тут його й застав кінець ДСВ у Європі.

І все. Шановні громадяни. Все. Ті дописувачі, хто пробує приклеїти йому участь в Голокості...Все. Два вишколи, і служба в ППО і більше нічого.

Тут подам скрін із листа Майкла Мельника, на мою думку кращого дослідника Дивізії "Галичина".

 

Дехто зараз пробує закинути йому те, що він був байстендером. Ой!!!!!! Та невже?! Ви серйозно?! А те, що таких було пів Європи, Вас, не турбує?! Тільки пан Гунька муляє око?

Я дам відповідь на це словами, одного із моїх улюблених істориків - Тоні Джадта, єврея, до слова, якщо це для когось має значення.

"...багато неєвреїв Східної Європи самі були жертвами звірств (у руках німців, росіян та інших), і коли вони пригадували війну, то зазвичай думали не про страждання своїх єврейських сусідів, а про власні страждання та втрати..."

"...якщо ми вивчаємо історію Другої світової війни насамперед — а іноді винятково — крізь призму Голокосту, то можемо не завжди вивчати правильну історію. Нам складно прийняти те, що Голокост відіграє набагато важливішу роль у наших життях, ніж відігравав під час воєнного досвіду окупованих земель.

Але якщо ми прагнемо вловити справжній сенс зла — те, про що писала Ганна Арендт, називаючи його "банальним", — то нам варто пам'ятати, що по-справжньому у винищенні євреїв жахливо не те, що воно так багато важило, а те, що воно важило так мало..."

Ну ось якось так... І ми зараз могли б далі занурюватися у причини створення Дивізії, особистісний вибір пана Гуньки, можливу альтернативу, окупаційне життя в Галичині тощо, але про це є вже написано багато статей, книг, відзнято фільмів. Тому я не буду тут все розписувати, бо надруковую на телефоні у бліндажі, тому справді немає ні часу, ні можливостей...

Але сам факт, що ціла низка шанованих, як і далеко нешанованих мною людей захотіла зробити із простого галицького юнака, чи не другого Айхманана спонукає задуматися, чи все гаразд із людьми... Are You just normal?!!!

Другий момент, який мене тригернув у всьому цьому полюванні на відьом, що у Пельсільванії церква змушена була закрити меморіал Українській Національній Армії, після того як цей штучний скандал почав набирати обертів (уточнення - це сталося напередодні, але суті не змінює). 

 

Я не буду коментувати тут дій церкви. Ймовірно певні серйозні причини спонукали до цього рішення. Але я хочу спитати у власне "мисливців на відьом", цей меморіал справді так ріже очі?

А от як тоді бути із погруддям Вернеру фон Брауну в НАСА? 

 

Нагадаю, що це розробник ФАУ-2 (і не тільки), шрумбанфюрер СС. Власне на дослідних заводах, де виготовлялися ці ракети, що знаходилися під його керівництвом, загинули у нелюдських умовах праці тисячі в'язнів концтаборів у тому числі євреїв.

Але нічого, погруддя стоїть, на могилці смугасто-зоряний, все гаразд.

 

Натомість, Ярослав Гунька і Дивізії "Галичина", котрі не скоювали військових злочинів викликають бурю й ураган емоцій.

І наостанок, припиніть апелювати до Нюрнберга, якщо ліньки читати документи до кінця.

Ні, Дивізію "Галичина" Трибунал не визнав злочинною організацією. Взагалі трибунал засуджував групи осіб, що вчиняли злочини, а не організації.

Хотілося б ще багато написати, однак для роздумів думаю і цього достатньо.

Основне мати холодний розум, не вестися на провокації, а коли вже хто захотів дослідити питання, то робити це комплексно і ґрунтовно, а не читанням вікіпедії, чи двох трьох дописів у стрічці.

Щиро, Володимир Бірчак, молодший сержант ЗСУ, з окопів Сумщини, із золотим левиком на рукаві.

Олег Пустовгар: Ленінський концтабір неподалік Полтави

Свій концтабір "вірні ленінці" з ВЧК розмістили неподалік Полтави, на Шведській Могилі. Там до 1920 року діяли заклади освіти і милосердя, зокрема учительська семінарія (тепер там НДІ свинарства Національної Академії Наук України) і церковно-парафіяльна школа. Їхні будівлі були передані губернському управлінню ВЧК, діячі котрого і відкрили концтабір 25 травня 1920 року. Жертвами політичних репресій того часу, в'язнями цього концтабору стали понад три сотні осіб.

Андрій Ковальов: "Хто ми пред Богом? Кракаділи!", або чому важливо молитися українською мовою!

У селах на Київщини рідко служать Всенічне бдіння. Після сімдесяти років безбожництва (за часів совка) люди просто були не привчені і не приходили у суботу ввечері до храму. Дорогий читачу, не лякайся, воно так називається - Всенічне, але не триває цілу ніч. Просто напередодні суботи служать одразу поєднані разом вечірнє богослужіння і ранню літургію. Від цього поєднання і називається - Всенічне бдіння. На практиці воно триває десь дві години.

Станіслав Кульчицький: МОН України прагне визначати життя або смерть вітчизняної науки

Міністерство освіти і науки України опублікувало на своєму офіційному сайті проєкт наказу "Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової діяльності". Кожний, хто має зауваження або пропозиції може до 17 травня 2024-го адресувати їх на електронну пошту МОН. У мене є зауваження, але хочу звернутися з ними не в міністерство, а до громадськості з ґвалтом: йдеться про життя або смерть вітчизняної науки!

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайдер: Росія може програти цю війну

9 травня Росія святкує День Перемоги, вшановуючи розгром нацистської Німеччини у 1945 році. Всередині країни це ностальгія. У 1970-х роках радянський лідер Лєонід Брєжнєв створив культ перемоги. Росія за Путіна продовжила цю традицію. У лютому 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до свого сусіда, консенсус полягав у тому, що Україна впаде за лічені дні. Успіх Москви не на полі бою, а в наших головах. Росія може програти. І вона повинна програти, заради світу – і заради себе самої.