Пам'яті Дмитра Коцюбайла "Да Вінчі"

Герой України Дмитро Коцюбайло на псевдо "Да Вінчі" 1 листопада міг би святкувати свій 28-й день народження.

 

Сьогодні перший день народження, коли ми його не вітаємо, а згадуємо.

27 років життя, 9 років війни.

З першого дня утворення "Правого сектору" на Майдані у листопаді 2013-го він призвав себе на війну за Україну.

Він був єдиний, хто воював на фронті 9 років безперервно.

Він створив єдиний добровольчий неофіційний загін, у якого була своя гармата, міномет, ракетні комплекси, усі види гранатометів.

Йому багато разів намагались аборонити воювати, намагались забрати зброю - але співробітники СБУ які приходили з обшуками та бачили його роботу, потім тиснули йому руки та привозили своїх дітей для знайомства яким має бути справжній патріот.

Він стріляв попри усі заборони, щоб окупанти ніде не могли задавити наші позиції вогнем.

Його знали та про нього постійно загдували вороги, хоча в жодному бойовому донесенні він не згадувався.

Він не отримував від держави до моменту зарахування на службу у 22-му ні копійки - його боротьбу утримував український народ, люди, які знайомились з ним і вірили його слову та погляду.

Він прийшов на війну добровольцем, не мав ніякої військової освіти, але навчився та досконало оволодів багатьма військовими спецільностями - піхотинець, навідник, командир розрахунку, на кулеметі, АГС, мінометах, СПГ, ПТРК, гаубицях, танку.

Його перший запис у військовому квитку - командир механізованого батальона ЗСУ.

Його авторитет у 27 років був таким, що він єдиний командир, який казав генералам в обличчя, що він думає про бездарне планування, про помилки та некомптентність, влаштовував скандали, і плани змінювались, бо його слово мало особливу вагу.

Він мріяв про свій будинок, про свою родину, але його кохання теж було лише на війні - він довірив своїй коханій Аліні медичну частину батальйону.

27 років - а так багато "перший", "єдиний", "найбільше"...

Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі. Один з тих, хто змінює час та світ, один з творців української свободи та української нації.

Друже, ти і зараз наш командир.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.