Перший український артилерист

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки.

 

Артилерист нашого модерного війська. Наймолодший бойовий комбриг Армії УНР. Командир української артилерії під легендарними Крутами. Уродженець нині окупованої Луганщини. Кадровий військовий. Весною 1917 року був серед перших десяти офіцерів, які вступили в перший український полк імені Богдана Хмельницького.

Це він тижнями, безвилазно воював на Чернігівському фронті, зупиняючи першу московсько-більшовицьку навалу. Були дні коли він на чолі кількох добровольців самостійно стримуввв просування тисячних мас противника. Це його - старшину в синьо-жовтому кашкеті Богданівського полку - загадували майже всі учасники бою під Крутами.

Він не чекав наступу переважаючих сил противника, а висувався із своїми гарматами - на залізничних платформах - в саме серце концентрації банди муравйова. І кропив їх своїм гарматним та кулеметним вогнем, захищаючи юнаків-крутянців.

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки. У першому зимовому поході створив і розгорнув 2-запорозький кінний полк (з артою тоді було тяжко, а рулила мобільна кіннота).

З польського концтабору перебрався в Чехію. Як спадкоємець великої на той час земельної власності в степах Луганщини, козак з діда-праліда, став активним учасником гетьманського руху. Чекісти вважали, що саме він є керівником воєнної організації прихильників Скоропадського.

Після приходу нацистів до влади певний час намагався консолідувати українців в українську Громаду, був одним із лідерів цієї мережі. Ще до початку Другої світової залишив активну політичну працю і сконцентрувався на розвитку власного будівельного бізнесу. Був талановитим інженером. Очевидці відзначали, що був дуже підприємливим. А також відомим ловеласом (дуже імпонував дівчатам і жінкам). Виховав трьох доньок, які виросли у Пласті.

Все це про одну людину-воїна - підполковника Семена Лощенка. Він не став емігрувати в Північну Америку. Залишався я найближче до рідної землі, де міг вільно жити. На німецькому сайті, створеному за участі "Яд вашем", Лощенко із родиною в картотеці тих, що постраждали від нацизму.

Помер і похований в Німеччині, поблизу Нюрнберга, у 1980 році. Бандерівський офіціоз "Шлях перемоги" написав в некролозі, що помер полковник (!) Лощенко. Могила збережена. Автор ґрунтовних спогадів про бій під Крутами, які досі не видані в Україні та не введені в науковий обіг. Досі в Україні немає не тещо артбригади імені Лощенка, а навіть маленької вулички чи провулку.

Максим Яковлєв: 100 років курорту Bad Burnas: як Лебедівка стала " чорноморською Рив'єрою"

Цьогоріч виповнюється 100 років із часу, коли було засновано курорт Bad Burnas – нині ми знаємо його під назвою Лебедівка. Це невелике село розташоване на півдні Одеської області, на узбережжі Чорного моря, поруч із лиманом Бурнас і Національним природним парком "Тузлівські лимани".

Олексій Мустафін: Шлях до Клондайку. Чому золота лихоманка на Алясці стала "останньою з великих"

Від ажіотажу навколо Аляски найбільше виграли не ті, хто був на авансцені. Ймовірно, так було й раніше. Але вперше з усією очевидністю це стало зрозуміло саме тут. Зрештою тому на Алясці й завершилася історія "великих золотих лихоманок".

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».