На Полтанщині встановили меморіальну дошку діячам УНР Чижевським

Меморіальну дошку Чижевським встановили у їх рідному селі Ціпки на Полтавщині.

Про це інформує Полтавський офіс Українського інституту національної пам'яті.

За ініціативи Полтавського офісу Українського інституту національної пам'яті (УІНП) на фасаді будівлі місцевої бібліотеки відкрили меморіальну дошку міністру фінансів Української Народної Республіки (УНР) Павлові Чижевському та його синам-офіцерам Армії УНР Григорію і Миколі. 

Павло Чижевський був рушієм діяльності Українського клубу Полтави, одним з організаторів і провідників Полтавського осередку Товариства українських поступовців, директором Полтавського Товариства Взаємного Кредиту. Підтримав створення Української Центральної Ради. Після приходу до влади Директорії УНР Симон Петлюра призначив його керівником торговельно-промислової місії, яка мала налагоджувати зв'язки з бізнесовими колами європейських країн.

У лютому 1922 року Симон Петлюра призначив міністром фінансів уряду УНР в екзилі. На еміграції написав текст Конституції УНР. В останні роки життя у Женеві розробив концепцію електрифікації України та модель вітряної турбіни — прообраз сучасних вітряків-генераторів вітрової енергії.

Григорій Чижевський з травня 1918 року — губернський комісар УНР на Полтавщині. З лютого місяця 1919 року став міністром внутрішніх справ Української Народної Республіки. Був учасником Другого Зимового походу Армії УНР. Під час походу був поранений. Помер у 1936 році у Польші.

Микола Чижевський народився 1 жовтня 1891 року. У 1919-1920 роках був учасником Першого зимового походу Армії УНР на посаді командира 4-ї гарматної сотні 3-го кінного полку. У жовтні — листопаді 1921 року у складі Волинської повстанської групи підполковник узяв участь у Другому зимовому поході Армії УНР, як командир комендантської сотні штабу Повстанської армії. Написав спогади про ті події "15 діб на окупованій Москвою Україні".

Працював у Гірничій академії, став професором і завідувачем ливарної кафедри. Сприяв відкриттю в Гірничій академії окремого факультету ливарної справи у 1951 році. Керував більш ніж сотнею захистів інженерних та магістерських робіт, опублікував 47 книг, у тому числі 7 підручників. Чимало досліджень присвятив вагранкам — шахтним печам для плавлення чавуну й випалювання вапняку та руди. Основоположник процесу водного охолодження вагранок у Польщі.

 

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.

Як гетьман Скоропадський 8 років водив за носа чекістів

Операція ГПУ УССР під назвою "Т-3" розтягнулася в часі майже на десять років. Чекісти встановили оперативний контакт з генерал-хорунжим Армії УНР Миколою Гоголем-Яновським. Його контакти і листування з Сергієм Шеметом, провідним діячом гетьманського руху за кордоном, наближеною до гетьмана особою і багаторічним особистим секретарем Павла Скоропадського, неабияк зацікавили чекістів. В ГПУ йому дали оперативне псевдо "Українець".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.