16-річний доброволець Листопадового чину
1-го листопада 1918 року юнак вийшов з хати, пообіцявши мамі і хворому батькові, що повернеться на вечерю. А додому прийшов лише через півтори роки… Так і не досягнувши повноліття цей юнак-пластун пройшов десятки боїв визвольної війни. І повернувся в окупований поляками рідний Львів. Старшиною Армії УНР. У 17-ть років, бойовим офіцером!
1-го листопада 1918 року юнак вийшов з хати, пообіцявши мамі і хворому батькові, що повернеться на вечерю. А додому прийшов лише через півтори роки….
Так і не досягнувши повноліття цей юнак-пластун пройшов десятки боїв визвольної війни. І повернувся в окупований поляками рідний Львів. Старшиною Армії УНР. У 17-ть років, бойовим офіцером!
Він написав майже два десятки спогадів про те, як боровся дитиною в складі 9-Ї штурмової (як тоді казали - пробоєвої) сотні УСС. Вони досі не видані окремою книгою. Більше 20-ти років я шукав інформацію про дальшу долю цього юнака-добровольця. І, завдяки Вахтанг Кіпіані, який виклав фото його могили - нарешті знайшов.
Василь Горбай народився 5 квітня 1902 року у Львові. Навчаючись в місцевій українській академічній гімназії вступив до Пласт - український скаутинг. У 1916-1918 роках - заступник гурткового і суддя пластового гуртка "Вовк" у гімназії.
10 фактів про політичні обставини Листопадового зриву 1.ХІ.1918
Склав перший пластовий іспит, здобувши ступінь "пластуна-учасника" (19.12.1916). Відтак ступінь "пластуна-розвідувача" (28.04.1918). За пластову працю отримав своє найвище у Пласті - третє відзначення (28.04.1918). Яке оголошене було перед лавою пластунів на ІІІ-їх головних сходинах чети, що після визвольної війни розгорнулась у 1-й пластовий полк ім. П. К. Сагайдачного.
Отримав також два четвертих пластових відзначення. За укладання програми гурткових сходин, організацію пластового заробітку, виконання малюнків для домівки. 16-літнім учнем 6-го "А" класу брав участь, як пластун-розвідник, у підготовці Листопадового чину у Львові. Це він був одним із тих розвідників, які вчасно зібрали інформацію про розташування військових підрозділів на передмісті.
Учасник боїв за Львів. Зокрема жорстких сутичок в центрі міста, в районі майбутнього автобусного заводу, боїв за Кульпарків, Муроване. З УГА перейшов Збруч. В складі Армії УНР брав участь у поході на Київ влітку 1919 року. Вижив у "чотирикутнику смерті" на Поділлі.
Повернувся в Галичину в складі 4-ї бригади УГА в якій воював і мій дідусь. Василь Горбай був серед тих, хто відмовились переходити до більшовиків і - з боями - вздовж Дністра - пробивались із Одещини в Галичину. Пробились!
Після визвольної війни здобув вищу технічну освіту і став інженером. Працював над розвитком українського бізнесу, був успішним кооператором. Одружився з Іванною Горбай (16.5.1916-28.12.1998). Став батьком.
Після Другої світової війни емігрував до Канади, куди вивіз і маму. Був одним з ініціаторів, які створили Plast Edmonton (05.08.1948), що діє до сьогодні. В історії пластової станиці записано: "Провідником цієї ще неофіційно оформленної пластової групи, був пл. сен. Василь Горбай, що репрезентував ту групу назовні перед громадянством".
Разом із своєю матір'ю Варварою урочисто отримав громадянство Канади (27.02.1953), підписане міністром громадянства й імміграції Вальтером Гаррісом. Активно працював, як громадський діяч в Едмонтоні, зокрема належав до місцевих осередків Братства УСС та Українського технічного товариства у Канаді.
За час перебування Василя Горбая на посаді голови Пласт-Прияту місцевий осередок Пласту в Едмонтоні придбав в центрі місті "двоповерховий дім з 9 кімнат" (!!!) для ведення пластових занять з дітьми та молоддю. Восени 1985 року пластовий рік в Едмонтоні розпочався із запізненням, бо волонтери чистили і фарбували домівку, а "пл. сен. В. Горбай нам замовив нові діточі столи й стільці".
Помер 21 січня 1995 року в Едмонтоні. Похований разом із дружиною на місцевому цвинтарі Св. Михаїла, сектор УСС. Автор більше десяти спогадів з історії визвольної війни 1918-1920 років, зокрема у авторитетних Літописі та Календарі "Червоної Калини".
Нагороджений Хрестом Симона Петлюри ч. 3495 за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом Головного Отамана Симона Петлюри 1917-1921 рр., а також Воєнним Хрестом 1917—1957 рр. ч. 23 (09.08.1971). Але найбільшою нагородою, мабуть, було переживання відновлення незалежності України за яку він проливав свою кров в юності.
