Літопис карної справи Олекси Костюченка. Другий зимовий похід
Військова операція Армії УНР проти РСФРР у жовтні-листопаді 1921 року під командуванням генерал-хорунжого Юрія Тютюнника ввійшла в історію як Другий зимовий похід. Свідком зародження повстання, яке відбувалось тоді в таборі інтернованих був колишній старшина, сотник Армії УНР — Олекса Костюченко. Його припущення щодо мети таких пожвавлень збереглися у карній справі.
У попередній публікації "Історична правда" публікувала опис наслідків подій "золотого вересня", який вдалося знайти у протоколах допиту колишнього старшини, сотника Армії УНР — Олекси Костюченка. Цього разу мова йтиме про генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника та його бажання підняти повстання в Україні й вигнати більшовиків восени 1921 року. Костюченко був свідком процесів, які відбувались тоді в таборі інтернованих (набирати добровольців почали ще весною 1921 року). І висловлював свої припущення щодо мети таких пожвавлень.
В пам'ять про Олексу
Було важко гортати сторінки карної справи Олексія Павловича Костюченка, тому що життя його обривається, у прямому сенсі, раптово, а з ним обриваються і всі документальні згадки, в яких би було вказано про його подальшу долю. Побратими по службі в українській армії припускали різні варіанти його загибелі.
Петро Василіїв, наприклад, написав, що тюрму, в якій перебував Костюченко, при відступі збомбардували більшовики, а душпастир 6-ї Січової стрілецької дивізії Петро Білон взагалі зазначив, що Олексія Павловича розстріляли в Харкові.
6 червня 1942 року карна справа Костюченка надійшла до міста Тюмені вже без в'язня (офіційно Олексій Павлович зник безвісти). Історія Костюченка дуже типова. У ній: проклятий російський царат, Велика війна 1914-1918 рр., революція російська, а одразу за нею — українська, війна 1917-1921 рр., еміграція...
Але все ж таки дуже не типово Олекса потрапив у полон до більшовиків у 1940 році та просто зник. Навіть колишні побратими по службі, через десятки років вже точно знали, що живим з НКВС він не вийшов, але не мали інформації як загинув і де саме Костюченко похований. Можливо, через свою невпевненість, можливо, через страх, він так і не зміг уникнути арешту.
В літописі його допитів можна знайти багато цікавого... Яскравими фарбами він розповів про невідомі деталі Української революції та Визвольних змагань 1917-1921 рр., у справі можна знайти навіть еміграційні адреси деяких видатних старшин української армії тих часів.
Цього разу в літописі неможливо не звернути увагу на опис вербування та кадрової підготовки до Листопадового рейду, або, як нам усім краще відомо, — Другого зимового походу, який проходив у жовтні-листопаді 1921 року. Костюченко особисто розповідає про те, що бачив своїми очима і особисто чув у польських таборах інтернованих вояків Армії УНР весною 1921 року.
Підготовка до Другого Зимового походу
Протокол допиту
обвинуваченого
Костюченка Олексія Павловича
від 9 січня 1941 року.
Допит розпочато о 10 г. 00 хв.
Питання: Хто з колишніх учасників армії УНР нелегально перебував на території Радянської України?
Відповідь: Весною 1921 року частина інтернованої армії УНР, зокрема і 6-та стрілецька дивізія, перебували в таборі Александрові, к/ Польщі. Якось у таборі з'явився старшина 4-ї Київської дивізії армії УНР Галайда (Поляков), і у зв'язку з цим я помітив у таборі певне пожвавлення. Я звернувся до ад'ютанта штабу 6-ї дивізії Гудивіла з питанням пояснти мені причину такого пожвавлення. На це Гудивіл відповів, що Галайда, який приїхав до табору за завданням генерала Тютюнника, вербує бажаючих вступити до повстанської армії останнього.
Галайдою були завербовані полковник Олексіїв, поручник Турок і сотник Самутін, які згодом вирушили до міста Львова, де в той час мешкав Тютюнник. Тютюнник збирав цю повстанську армію для того, щоб за її допомогою можна було скинути Рад. владу в Україні. Хоча в таборі й не казали з якою метою Олексіїв, Самутін, Турок зустрічались з Тютюнником, але всім було зрозуміло, що вони вирушили туди, тобто до Львова, для отримання інструкцій щодо підготовки повстання на території Радянської України.
У таборі ширились чутки про те, що Олексіїв, Турок і Самутін за завданням Тютюнника вирушили на територію Радянської України. Від кого надходили дані щодо їхнього виїзду до України і з якою метою я сказати не можу. Приблизно в кінці 1922 або на початку 1923 року, коли 6-ту дивізію перевели в табір Щипйорно, в ньому з'явився і Самутін. Олексіїва і Турка я більше ніколи не бачив. На питання оточуючих, де він так довго був відсутній, Самутін відповідав, що був на території Радянської України, і нікому не казав, що саме він там робив.
Питання: Кого ще і з якими завданнями генерал Тютюнник перекинув на територію Радянської України?
Відповідь: Кого ще і з якими завданнями перекинули в Україну мені невідомо. Знаю лише, що спільно з Олексіївим, Турком і Самутіним, у Львів до генерала Тютюнника вирушило дуже багато командного складу і рядових вояків 4-ї Київської стрілецької дивізії. Що вони робили у Львові, я сказати не можу.
Протоколи допитів з російської мови переклав Владислав Руденко.
Особлива подяка за допомогу в дослідженні справи: Андрію Назаренку, Віталію Барановському, Юрію Михальчишину, Ользі Васиній, Карині Цвілій.
