Чому Музей Шухевича насправді НЕ знищено

Цілеспрямоване знищення Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича у день уродин Степана Бандери і перший день нового року - спроба символічного вбивства національної пам'яті. Але я переконаний, що ефект буде зворотний.

 
Музей Романа Шухевича у Львові згорів через атаку "Шахедів" 1 січня 2024 року

Російські варвари воюють з нашими дітьми і нашими мертвими. Особливо з тими, які насправді не мертві.

Руйнуючи школи, музеї і бібліотеки, вони цілять в саму суть нас, намагаючись убити наше минуле і наше майбутнє.

Цілеспрямоване знищення Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (відділу Львівського історичного музею) у день уродин Степана Бандери і перший день нового року - спроба символічного вбивства національної пам'яті.

Але я переконаний, що ефект буде зворотний.

Справа національної честі - відбудувати і відновити Музей.

Справа національного обов'язку - глибше пізнати нашу історію і наших героїв.

Справа національної гідності - продовжити їхню боротьбу.

Справа національного майбутнього - перемогти в цій боротьбі.

Певен, разом ми все відновимо і відбудуємо.

Якщо замість плачів і нарікань зберемося докупи і об'єднаємося довкола спільної справи і спільних цінностей.

Музей Шухевича згорів дотла. Властиво, будівля. Дякувати Богу, завдяки музейникам більшість найцінніших експонатів врятовано.

Лунають слушні пропозиції від колег: зісканувати руїни для майбутньої відбудови та музеєфікувати обгорілі деталі. Це теж непроста справа, яка потребує фахового підходу і коштів.

Але Музей Шухевича насправді НЕ знищено, бо справа Шухевича живе. І вона переможе. Бо головного героя цього музею, як і інших наших героїв, вороги досі бояться.

Саме тому музеї важливі.

Саме тому тратити гроші на їх охорону, збереження й розвиток - не марнотратство, в справа національної безпеки.

Саме тому це справа не лише самих музейників і органів управління, а насамперед цілого суспільства.

Суспільства людей, яким не байдуже.

Музей Шухевича НЕ знищено, якщо жива наша національна пам'ять, національна гідність і національна честь.

І якщо ми справді виявимо діяльну небайдужість і разом допоможемо команді Львівського історичного музею зробити все можливе для того, щоб пам'ять про Шухевича та інших лідерів національно-визвольної боротьби жила у справах. І не тільки музейних.

Думаю собі, на часі було б створення фонду чи принаймні спецрахунку не відновлення Музею Шухевича.

Певен, він постане, як фенікс із попелу.

І юрми небайдужих знову туди прийдуть.

Їх буде ще більше. Набагато більше.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.