Чому Музей Шухевича насправді НЕ знищено

Цілеспрямоване знищення Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича у день уродин Степана Бандери і перший день нового року - спроба символічного вбивства національної пам'яті. Але я переконаний, що ефект буде зворотний.

 
Музей Романа Шухевича у Львові згорів через атаку "Шахедів" 1 січня 2024 року

Російські варвари воюють з нашими дітьми і нашими мертвими. Особливо з тими, які насправді не мертві.

Руйнуючи школи, музеї і бібліотеки, вони цілять в саму суть нас, намагаючись убити наше минуле і наше майбутнє.

Цілеспрямоване знищення Музей генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича (відділу Львівського історичного музею) у день уродин Степана Бандери і перший день нового року - спроба символічного вбивства національної пам'яті.

Але я переконаний, що ефект буде зворотний.

Справа національної честі - відбудувати і відновити Музей.

Справа національного обов'язку - глибше пізнати нашу історію і наших героїв.

Справа національної гідності - продовжити їхню боротьбу.

Справа національного майбутнього - перемогти в цій боротьбі.

Певен, разом ми все відновимо і відбудуємо.

Якщо замість плачів і нарікань зберемося докупи і об'єднаємося довкола спільної справи і спільних цінностей.

Музей Шухевича згорів дотла. Властиво, будівля. Дякувати Богу, завдяки музейникам більшість найцінніших експонатів врятовано.

Лунають слушні пропозиції від колег: зісканувати руїни для майбутньої відбудови та музеєфікувати обгорілі деталі. Це теж непроста справа, яка потребує фахового підходу і коштів.

Але Музей Шухевича насправді НЕ знищено, бо справа Шухевича живе. І вона переможе. Бо головного героя цього музею, як і інших наших героїв, вороги досі бояться.

Саме тому музеї важливі.

Саме тому тратити гроші на їх охорону, збереження й розвиток - не марнотратство, в справа національної безпеки.

Саме тому це справа не лише самих музейників і органів управління, а насамперед цілого суспільства.

Суспільства людей, яким не байдуже.

Музей Шухевича НЕ знищено, якщо жива наша національна пам'ять, національна гідність і національна честь.

І якщо ми справді виявимо діяльну небайдужість і разом допоможемо команді Львівського історичного музею зробити все можливе для того, щоб пам'ять про Шухевича та інших лідерів національно-визвольної боротьби жила у справах. І не тільки музейних.

Думаю собі, на часі було б створення фонду чи принаймні спецрахунку не відновлення Музею Шухевича.

Певен, він постане, як фенікс із попелу.

І юрми небайдужих знову туди прийдуть.

Їх буде ще більше. Набагато більше.

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?