Забутий геноцид і трагедія Берестя 1915 року

"Ми бачили суцільне гігантське море вогню, що здіймалося до неба, над яким, вкриваючи сонце, підіймалася велетенська димова хмара, сповіщучи усю околицю: "Берестя загинуло", - згадував офіцер німецької армії капітан Пельман, який став свідком злочину росіян у роки Першої світової війни. Відступаючи, наприкінці літа 1915 року російська армія вщент спалило місто Берестя, що належало до української етнічної території.

 

Одним з маловідомих злочинів росіян у роки Першої світової, пам'ять про які наполегливо намагалися роками затерти, було знищення та спалення Берестя, вигнання його людності наприкінці літа 1915 року. Якщо про трагедію так званого "біженства" (насильного вигнання) людності Холмщини, Підляшшя, про заслання тисяч галичан углиб росії ми можемо вільно говорити, то про аналогічний епізод у історії власне Берестя і Берестейщини годі зараз почути щось правдиве.

Тоді, у період "вєлікого отступлєнія" 1915 р. москва, як і багаторазово перед тим, вирішила застосувати тактику "випаленої землі", будучи безсилими у своїй люті щось протиставити потужному австро-німецькому наступу, який розпочався у лютому 1915 року.

4 серпня після багатомісячної оборони росіянами було залишено Варшаву. Їхні війська стрімко відступали на схід і ставало зрозуміло, що спинити німецький наступ немає можливості. Напередодні вступу до міста кайзерівських військ, 8 серпня 1915 р. усе населення Берестя — хто під впливом антинімецької московської пропаганди, хто під примусом "казаков" (які вже мали перед тим такий "славний досвід" на холмщаках та підляшанах) — змушені були покинути місто і податися углиб росії.

Залізничних вагонів тоді для примусової "евакуації" вистачило тільки на невелику кількість містян. Більшості ж родин берестян, котрі вимушені були полишити свої доми і нажиті роками статки, довелося діставатися центральних районів імперії на власних підводах та пішки, багато хто на тім шляху загинули від голоду та хвороб.

Драпаюче російське військо отримало наказ підірвати форти Берестейської фортеці й мости, а саме місто — спалити. Величезну кількість будинків у місті булі зруйновано і спалено у варварський спосіб спеціальними командами росіян.

Зокрема, 7 серпня 1915 р. російським командуванням було прийнято рішення про термінову евакуацію гарнізону, вже на той момент добре підготовленної до оборони фортеці у зв'язку із тим, що надійшли повідомлення про падіння фортець Ковна та Новогеоргіївська. Було прийнято рішення, що фортеця Берестя (Берестя-Литовське) не буде здійснювати оборони і її належало евакуювати. Вагони ж віддали суто військовим для вивозу свого майна.

 

Вигнанців було відправлено просто пішки, що стало прологом до трагедії для тисяч місцевих. 12 серпня наказом коменданта фортеці генерала від артилерії В. Лаймінга останнього дня "евакуації", вже під німецьким артилерійським обстрілом, здійснювався підрив укріплень, фортів, порохових льохів, підпали мостів, складів та казарм. Напередодні свого виходу з міста русскіє військові підірвали майже в усіх фортах капоніри, каземати та порохові льохи.

Місто, розташоване неподалік від палаючої фортеці та у центрі двох зовнішніх кілець із детонуючих та палаючих оборонних фортів та укріплень, було практично цілком охоплене пожежею та вигоріло на 70%.

Росіяни полишили твердиню в ніч проти 13 серпня 1915 року. Порядок підриву фортечних споруд з 12 на 13 серпня було визначено наказом начальника штабу 3-ї армії росіян. Нищили усе, що могли. Відступаюче російське вояцтво підпалювало місто перед тим упродовж 7−8 серпня. Упродовж тих двох днів місто палили спеціальні команди ополченців та казаків, котрі раз'їжали містом, виганяли місцевих, хто іще лишався, з осель та підпалювали. Торгівельні ряди, ятки, дохідні доми — усе було у вогні.

 

Участник тих подій, начальник інженерів фортеці генерал-майор Іван Лідерс споглядав на палаюче місто, стоячи на шосе біля фільварку Тришин:

"Ми були свідками незабутньої, приголомшуючої душу картини феєричної пожежі: палали не тільки усе місто цілком, його околиці, будівлі інженерної майстерні на форті III, але и довколишні села на усьому просторі, куди сягало око, причому навіть окремі хрести, що стирчали на кладовищах були охоплені полум'ям та горіли подібно смолоскипам", — написав він у своїх споминах.

А от що писав офіцер німецької армії капітан Пельман, котрий спостерігав місто з підвищення на лівому березі Мухавця: "Мов укопані, ми зупинилися, дивлячись на це велетенське видовище. Скільки могло охопити око, ми бачили суцільне гігантське море вогню, що здіймалося до неба, над яким, вкриваючи сонце, підіймалася велетенська димова хмара, сповіщучи усю околицю: "Берестя загинуло"".

Пожежа знищила 70% житлового фонду Берестя. Із загального числа 3 670 будинків, що існували перед війною, було знищено 2 500, що нараховували у сумі 15 тисяч житлових приміщень.

 

Німці увійшли на згарище та займалися вивезенням того, що іще вціліло, та розбиранням постраждалих будівель на цеглу. Забирали цеглу, швелери та вивозили до Німеччини.

А ось як своє враження від вигляду Берестя та подій, які тому передували, описав наступного 1916 року німецький воєнний кореспондент "Berliner Tageblatt" в українському перекладі, наведеному у "Вістнику СВУ":

"Козаки виганяли мешканців з їх хат, не лишали їм ніякого часу забрати з собою, що найпотрібніше, й кидали головні до домів. Протягом кількох годин було ціле місто червоним, горючим морем; як цілу ніч вибухали його полумінні хвилі, бачили наші вояки, розтаборені кругом у віддаленню однієї години. Прогнані поховалися по селах і лісах".

"Саме місто тепер опустіле. Я бачив в часі війни багато знищених сіл і міст, але жадного такого, щоб з сотки мертвих очей ширило таку мелянхолію, як се місто. Деинде задержують погляд, а відводять думки різкі форми, які сотворило діло знищення. Але сі пусті доми стоять у своїй одноманітности тут, як нескінчені ряди розірваних трун. Коли йдеть ся сими мовчазними вулицями, на яких не стрічаєть ся ніде людини, маєть ся вражіннє, що вандрується поміж відкритими могилами й на перекір душному запахови квітів акації вірить ся, що вдихуєть ся запах пожару та гнилі сього камінного трупа."

Марина Траттнер: Ризикована історична місія

15 лютого в Музеї шведської армії в Стокгольмі відкрилась міжнародна виставка "Перехрестя: 1000 років спільної історії Швеції та України". На виставці можна побачити Конституцію Пилипа Орлика, документи, які є контекстом Конституції, а також карти подорожі Конституції з Бендер до Стокгольму та анімацію цієї подорожі.

Ігор Полуектов: Два роки у лавах Збройних Сил України

найменше, що мені раніше хотілось, - це хоч якось і колись бути частиною армії чи державного апарату. Все недовге життя я належав собі, був самозайнятим юристом, приватником, підприємцем, самостійником у всіх сенсах. Вільною людиною, мандрівником. Але дослідження історії, яким присвятив себе з 2014 року, підказували, що це неминуче.

Михайло Ухман: Авдіївка - місце пам'яті

В Авдіївці були мурали Степану Бандері, Роману Шухевичу. Саме в цьому місті приймала присягу воїнів УПА, легендарна 1- ша Окрема штурмова рота ДУК "Правий сектор" під командуванням Героя України Да Вінчі. Російські окупанти з допомогою тисяч снарядів і бомб знищили місто. Вони не жаліли десятків тисяч своїх солдатів, які лягли при штурмі міста, вони не жаліли цивільних людей, які ховалися в підвалах. Вони не пожаліють наступного міста, яке вони захочуть захопити, якщо, ми їх не зупинимо.

Юрій Юзич: Нова світлина із Степаном Бандерою

Це фото пластової мандрівки Горганами влітку 1929 року. Степан Бандера - крайній праворуч. Саме під час цієї мандрівки Бандера отримав своє відоме псевдо "Баба".