Воювати з мертвими

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер, названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований.

 
Денис Тарасов

Воювати з мертвими - нова методичка для прихильників русского мира. Напевно, це буде прецедентом в Україні - коли сквер названий на честь людини, яка раніше захищала інтереси Запоріжжя, потім добровільно пішла захищати Україну, буде знов перейменований. Методи дуже нагадують методи московії – воювати проти мертвих, це їх почерк.

Рік тому мешканці міста Запоріжжя, майже за добу зібрали голоси, щоб колишній сквер 50-річчя СРСР (так-так, саме таку він має назву в позивній заяві), він же сквер Яланского, був перейменований на честь Дениса Тарасова - запорізького волонтера, адвоката, правозахисника та екоактивіста, який загинув на війні 8 січня 2023 року у Донецькій області.

Депутати міської ради, завдяки Інні Пенчук, її наполегловості, проголосували за перейменування сквера. Тобто громада і депутатський корпус найшли публічно спільну мову. Але є в нас борці з мертвими. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕНД ДІВЕЛОПМЕНТ" (далі позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької міської ради (далі відповідач) в якому просить:

визнати протиправним та скасувати п.1 рішення Запорізької міської ради від 03.03.2023 №9 "Про перейменування скверу Яланського на сквер Дениса Тарасова у місті Запоріжжі" в частині слів "що розташований на перехрещенні вул. Сорок років Радянської України (нова назва вулиці - Незалежної України) та вул. Лермонтова (нова назва вулиці - В`ячеслава Зайцева) та проспекту Соборного, на земельній ділянці загальною площею 2,5856 га, кадастровий номер 2310100000:009:0349".

 
Сквер Дениса Тарасова у Запоріжжя
Фото: Суспільне Запоріжжя

Справа Дениса Тарасова, не забута. 5 березня о 15:00, в Орджоникідзевському суді, відбудеться суд про скасування рішень Запорізької міської влади про передачу скверу "ЛЕНД ДІВЕЛОПМЕНТ". Запрошуємо всіх небайдужих. Бо все, що відбувається вже переходить всі межі.

А тих, хто подає такі позови в суд, ті хто раніше незаконно передав цій сквер забудовнику, людині з поганою репутацією, всі ті, хто голосував за ці рішення, ті хто глумиться над пам'яттю загиблого воїна, хочу вам сказати: коли покинете цей світ, за вами ніхто плакати не буде, і прощатись не буде ніхто, і забудуть дуже швидко. А про Дениса будуть пам'ятати, тому що і зараз на його могилі кожний день живи квіти та приходять люди, і через декілька років в центрі міста буде найкращий парк в Запоріжжі – парк Дениса Тарасова.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».