Принцип велосипедиста

Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі. А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Стаття була опублікована на сайті Еспресо

…У 1808 році німецький художник Філіпп Отто Рунге записав у Померанії народну казку про чарівну камбалу. За кілька років її включили до своєї збірки брати Гримм і тим самим зробили справді популярною – як у Німеччині, так і за її межами.

У німецьких романтиків головними персонажами розповіді стали рибалка та його жадібна жінка, яка ніяк не змогла впоратися із власними бажаннями, що постійно зростали.

Почалося з ремонту вбогої оселі, а завершилося тим, що стара захотіла стати папою римським і навіть богом. За свою нестримну жадібність рибалчина дружина врешті-решт була покарана втратою всього і залишилася у підсумку із своєю старою хатою.

 
У померанській казці камбала – це зачарований принц
wikimedia.org

Якщо згадати, що у 1812 році (саме тоді побачила світ книжка братів) відбувалося в Європі, неважко здогадатися, що в казці побачили насамперед політичну сатиру. На Наполеона Бонапарта. Який на той момент підпорядкував собі увесь континент. Але ніяк не міг зупинитися та приборкати свої амбіції. І тим самим наближав власний крах. Французи вже загрузли в Іспанії. А імператор вирішив відкрити ще один фронт у Росії…

Якщо Гримм і справді натякали на Бонапарта, вони виявилася непоганими прогнозистами. Хіба що замість рибальської хижі розгромлений спільними зусиллями європейців імператор отримав невеликий острів Ельба. А після блискавично коротких "ста днів" - не надто комфортне помешкання на загубленій в океані Святій Елені.

 
Бонапарт на Ельбі. Тогочасна англійська карикатура
wikimedia.org

За двадцять років за переклад німецької казки взявся росіянин Олександр Пушкін. На той час - улюбленець Миколи I. Втім, при бажанні, навіть у виборі твору для перекладу можна побачити не надто поважне ставлення до "патрона". Що вже казати про текст. Бо з нього, скажімо, зникла згадка про папу римського (у чорновиках вона була), натомість найвищим рівнем, якого сягнула жадібна стара, став статус "володарки морської".

Знову ж таки, саме в 1833 році, коли Пушкін завершив переклад, російська ескадра стояла у Босфорі. А цар диктував умови кабального Ункяр-Іскелесійського договору османському султану. Який – нібито з власної волі – погоджувався бути в російського володаря "на посилках"… Це було нечуване розширення впливу Петербурга – на додаток до панування над Європою після розгрому все того ж Наполеона.

 
В перекладі Пушкіна і особливо в подальших його виданнях, персонажі померанської казки перетворилися на типових московитів
wikimedia.org

Втім, за чотири роки Пушкіна не стало. А Микола I підтвердив статус "жандарма Європи" ще й придушенням революційної "весни народів". Йому і справді здавалося, що він вхопив за бороду якщо не бога, то його архангела. І на початку 1853 року - на правах переможця – російський імператор зажадав від султана… ключі від храму Різдва Христового в Віфлеємі. Але отримав облизня.

Образу цар вирішив "змити кров'ю". Його війська увійшли до Молдови та Валахії, а флот спалив Синоп – разом із турецькими кораблями, що перебували в його гавані. У відповідь війну Росії оголосили не лише Османська імперія, а й Британія та Франція. Потім потім до коаліції приєдналося ще й Сардинське королівство. Німецькі держави формально дотримувалися нейтралітету, але попередили, що не дозволять царю вести наступ на Балканах. Росія опинилася в цілковитій ізоляції.

Кримська війна завершилася для Росії гучною поразкою. А Микола I до неї… не дожив. Подейкували, що він фактично саме себе довів до самогубства, бо хворий грипом приймав парад на лютому морозі, навіть не вдягнувши шинелі. А ті, хто цікавитися історією, і досі сперечаються – чи міг цар просто не доводити справу до війни. Чи здатен був вчасно зупинитися.

 
Смерть Миколи I
wikimedia.org

Поведінку володарів, які в прагненні влади і панування над сусідами самі себе заганяють у пастку, часто порівнюють з діями велосипедиста. Який тримає рівновагу лише доти, доки крутить педалі.

А розганяючись – вже не в силах пригальмувати. Якщо постійно підвищувати ставки – легко пропустити момент, коли крок назад, хоча б ціною визнання своєї поразки, ще можливий. Далі – лише стрімголов до прірви.

Врешті-решт неважливо, йдеться про геніального полководця і державного діяча, такого як Наполеон Бонапарт, підозрілого й закомплексованого деспота, як Микола I, чи миршавого епігона царів і генсеків, як Володимир Путін.

Те, що наполеонівська шляпа виявляється "не по Сеньці" і постійно сповзає на йому вуха, лише погіршує ситуацію. Бо недоцар починає наосліп намацувати ядерну кнопку – якої, на щастя, не було в деспотів минулого.

Якщо він ще до відкритого вторгнення вимагав від НАТО "збирати манатки" і відсуватися на вигадані ним же "кордони 1997 року", то тепер, навіть після того, як усі плани "бліцкрігу", та й просто "крігу" провалилися, публічно обмежити свої вимоги хоча б окупованими на сьогоднішній момент територіями – без Херсона, Ізюма і Лимана - Путін публічно не може.

Якби навіть хотів (насправді ні). Тому навіть вимушеної імітації миролюбства в нього не виходить, а гримаса поблажливої посмішки по-зрадницьки розпливається у шакалячий вишкір.

Кремлівський очільник – та й "колективний путін" в цілому - вже не можуть зупинитися та продовжують "крутити педалі". І крутитимуть доти, доки – у цілковитій відповідності із "законами пітерської подворотні" - їм не дадуть. По зубах. Так, щоб і корита з хибарою не залишилося. Що вже казати про палац "у самого синього моря".

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.