Свідок Голодомору і найстарша волонтерка України відзначила 104-ий ювілей

8 серпня 104-й день народження відзначила свідок Голодомору і найстарша волонтерка України Любов Ярош із села Ходорків на Житомирщині.

 

Вона була третьою дитиною у багатодітній сім'ї Григорія та Євдокії Лисенків. Родина жила заможно: мали п'ять гектарів землі, а також усе необхідне для її обробітку. Батьки не хотіли йти в колгосп, але не мали вибору – землю колективізували, а також забрали коней, плуги, борони. Клапоть городу біля хати не міг прогодувати сім'ю, в якій підростали п'ятеро дітей.

Тож Лисенки були змушені записатися в колгосп. "А там уже робили на ті палички. А скільки треба було виробити на той трудодень! Як казали тоді: "Сиділа баба на радні та щитала трудодні. Нащитала двісті день, один вийшов трудодень", – розповідала нашим музейникам Любов Григорівна в інтерв'ю минулого року.

У лихоліття Голодомору родина Лисенків втратила двох дітей: старшого Михалка (1914 р. н.) до смерті забили об'їждчики з сусіднього села, впіймавши неподалік колгоспного поля, а наймолодша сестричка Оля (1929 р. н.) померла від виснаження. 12-річна Люба теж була на межі життя і смерті – опухла, не могла ходити і вже марила. Вона згадує, що чула, як батьки перемовлялися між собою, що "Люба, мабуть, теж помре". "Але я вижила і живу до цих пір", – каже жінка.

Пройшовши Голодомор, Другу світову, повоєнний голод, рабську працю в колгоспі, сьогодні Любов Григорівна разом з усією Україною проживає чергове лихо – широкомасштабну війну росії. Четверо її онуків залучені до захисту України. Та і їхня бабуся не сидить без діла – разом зі своїми доньками Галиною і Валентиною вона виготовляє маскувальні "кікімори" для ЗСУ. За час своєї волонтерської роботи жінки зробили вже 60 таких костюмів! На днях знову відправили на фронт дві щойно виготовлені "кікімори".

Найбільший скарб пані Любові – це її родина. Жінка народила і виростила чотирьох дітей, має семеро онуків та семеро правнуків. За них і їхнє майбутнє щодня тривожиться бабусине серце. А тому щойно є вільна хвилина і матеріал, вона береться до діла – розплітає мішковину на нитки, з яких буде виготовлено черговий маскувальний костюм. Поки хтось каже, що втомився від війни, 104-річна жінка продовжує робити те, що може, аби довгоочікувана перемога наступила якнайшвидше.

Богдан Панкевич: Перший грандіозний протест

До цього часу "вибори" в СРСР були виключно фейковими – у бюлетенях був лише один кандидат на одну посаду. А тут вибори вперше в історії СРСР мали відбутися на основі нового законодавства – на альтернативній основі. Тому партійні органи всіма силами намагалися не допустити до висунення і реєстрації невигідних їм альтернативних кандидатів. Однак дух свободи вже витав у повітрі.

Юрій Юзич: Катерина Здориченко: зброєю і співом боролася за Україну

Воювала в складі студентського полку Січових Стрільців, який входив до корпусу на чолі з Євгеном Коновальцем. З діючої армії відряджена до Республіканської капели під керівництвом Олександра Кошиця, де співала в альтах. Її закордонний паспорт громадянки УНР був забитий відмітками про відвідування країн, де державний хор УНР популяризував Україну.

Володимир Притула: Трагедія в Сагрині і дивовижна родинна історія «порятунку в пеклі»

10 березня виповнюється чергова річниця трагічної події – знищення у 1944 році бойовиками польських парамілітарних структур українського села Сагринь на Холмщині. Я напишу лише те, що почув від тата і від дідуся – Олексія Притули. Доля була водночас і жорстока і лагідна до них, кілька разів подарувавши їм "порятунок в пеклі", як називав мій тато ці події у жахливу березневу ніч 1944 року.

Юрій Юзич: "Мирні переговори" диктаторів

Останнім часом багато пишуть про Мюнхенську змову 1938 року тоталітарного і демократичного світу. Але те, що зараз відбувається, більше нагадує наступний етап тої історії - "Віденський арбітраж" 2 листопада 1938 року. Де вивісили навіть синьо-жовтий прапор, але українців не допустили за стіл переговорів.