Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!
5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!
У будь-якому випадку, це добра нагода осмислити внесок Миколи Плав'юка у формування державницької свідомості нації у контексті збереження історичної тяглості незалежної України із Українською Народною Республікою.
22 серпня 1992 року на святковому засіданні Верховної Ради України, що відбулося у палаці "Україна", у присутності президента незалежної України Леоніда Кравчука, спікера парламенту Івана Плюща, членів уряду, численних гостей, зокрема з української діаспори, останній президент УНР Микола Плав'юк завив, що проголошена 24 серпня 1991 року Українська держава є правонаступницею Української Народної Республіки:
- Від імені Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі вітаю весь український народ, владу України і всіх її громадян з днем першої річниці відновлення державної незалежності України.
Історичним рішенням Верховної Ради України з дня 24 серпня 1991 року, потвердженим вільним волевиявленням народу України дня 1 грудня того ж року, здійснилась мрія синів і дочок українського народу. Мрія багатьох поколінь українського народу…
Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня й утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська Держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки.
Пане Президенте!
Складаю на Ваші руки цей історичний документ, Грамоту, схвалену Українською Національною Радою, і бажаю Вам найкращих успіхів у закріпленні і розбудові незалежної, демократичної соборної України.
Всьому народові України бажаю, щоб він, як Суверен своєї держави, як джерело її влади, стояв на сторожі її незалежності і щоб уже ніколи не було потреби, щоб Президент чи Уряд України були змушені діяти у вигнанні, але щоб успішно і на благо українського народу кермували нею в столиці вільної України - Києві!
Щасти Вам Боже!
Слава Україні!
Переповнена зала палацу "Україна" аплодувала стоячи.
Заява ж, яку провідники УНР зробили у цей день складається лише з одного, але такого промовистого речення: "Складаючи свої повноваження, ми заявляємо, що проголошена 24 серпня і утверджена 1 грудня 1991 року народом України Українська держава продовжує державно-національні традиції УНР і є правонаступницею Української Народної Республіки".
З цієї нагоди на день Незалежності, 24 серпня 1992 року, у соборі святої Софії Святіший Патріарх Мстислав, племінник Симона Петлюри, Головного отамана військ та Голови Директорії Української народної республіки, який приїхав до Києва у складі делегації Державного центру УНР, відслужив молебень за Україну.
У своїх молитвах патріарх згадував провідників тодішньої держави, а також усіх, хто боровся за її волю і незалежність, а з-поміж них полковників Євгена Коновальця і Андрія Мельника, із якими він познайомився у Києві в буремні роки Української революції.
Цього ж дня президент України Леонід Кравчук, голова парламенту Леонід Плющ та прем'єр-міністр України Вітольд Фокін прийняли у Маріїнському палаці уповноважену делегацію ДЦ УНР на чолі із Миколою Плав'юком.
Кульмінацією цієї зустрічі стала передача їм прапора Української Народної Республіки, державної печатки, інших символів державної влади, а також клейнодів гетьмана Івана Мазепи.
Цю місію доручили виконати патріарху Мстиславу. Передаючи клейноди голові Верховної Ради України Івану Плющу, він усім присутнім пригадав:
- У Маріїнському палаці мені вже довелося одного разути бути, але тільки у ранзі сотника Армії УНР. Безмежно радий, що як племінник Симона Петлюри, передаю клейноди гетьмана Івана Мазепи як символ влади в Україні її народові, коли вже відновила своє існування незалежна Українська держава.
На що зворушений Іван Плющ відреагував:
- За дорученням Президії Верховної Ради приймаю ці відзнаки. Але кожна відзнака має свого господаря. Відзнака Мазепинська повинна сьогодні належати Главі нашої незалежної самостійної держави - президентові України Леонідові Кравчуку. Від імені Верховної Ради вручаю цю відзнаку нашому президентові і разом з нею бажаю всіляких успіхів, щоб Україна міцніла, щоб Україна мужніла, щоб Україна багатшала.
Не менше розчулений і схвильований Леонід Кравчук відповів:
- Щойно я мав високу честь прийняти клейноди УНР - символи неперервності існування нашої держави, а також відзнаку гетьмана України Івана Мазепи. Учора, вважаю, сталася дуже важлива подія - наша Церква зняла з цього патріота землі української анафему, якій колись було піддано його ім'я. Отже, ще раз засвідчено: Іван Мазепа, котрий віддав життя за долю своєї Батьківщини, за її духовність, державність, сьогодні повертається до нової України як людина-борець, людина, яка має нам бути за приклад, за взірець.
Радію з того, що маю можливість подякувати президентові УНР в екзилі панові Миколі Плав'юку за його мужність, за його волю до продовження й поза Україною її кращих традицій. І принагідно запевнити, що ми докладемо всіх зусиль, щоб ніколи жодного громадянина не було вигнано за межі України. Місця на нашій землі немає лише нашим ворогам.
***
Останній президент УНР в екзилі Микола Плав'юк у серпні 1992 року лише виконав рішення, що їх ухвалив парламент на вигнанні.
Тут доречно сказати кілька слів про УНР як державне формування, що довший час існувало за межами українських земель.
12 листопада 1920 року Рада Міністрів УНР прийняла, а голова Директорії Симон Петлюра затвердив "Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народні Республіці".
Ним, зокрема, встановлювалися правила обрання глави держави на випадок його смерті, або добровільної відставки, а також наголошувалося, що закон є чинним до часу створення нового парламенту незалежної Української держави.
Крім того, закон надавав повноваження керівництву УНР ухвалювати інші необхідні для існування державності акти.
Відтак наприкінці 1921 року уряд УНР прийняв, а голова Директорії затвердив ще один закон, відповідно до якого було створено Раду Республіки - перше у вітчизняній історії українське державне утворення за межами України.
Після трагічної смерті у травні 1926 року голови Директорії Симона Петлюри, його обов'язки перебрав тодішній голова уряду УНР Андрій Лівицький. Було вирішено скасувати рішення про утворення Ради Республіки, натомість створити Державний Центр УНР на вигнанні.
Місії Центру створювалися у багатьох європейських столицях, вони вели активне спілкування з іноземними урядами, запевняючи їх, що саме УНР, а не УРСР, репрезентує спадкоємність ідеї державної незалежності України.
У 1948 році Державний Центр УНР було реформовано: запроваджено інститут президента УНР, віце-президента, Української Національної Ради (парламенту) та Уряду.
***
У січні 1992 року Микола Плав'юк за посередництва Левка Лук'яненка зустрівся у Києві з президентом України Леонідом Кравчуком, повідомивши його, що відповідно до рішень Державного Центру УНР має невідкладно скласти із себе повноваження президента УНР на вигнанні та передати їх всенародно обраному президенту України.
На той час Леонід Кравчук ще не був готовий на такий крок і переконував Миколу Плав'юка, щоб той не квапився із таким рішенням. Для колишнього компартійного функціонера тема УНР, її правонаступництва із сучасною Україною була новою, не зрозумілою, зрештою як для більшості тодішнього суспільства. Крім того, Плав'юк наполягав, щоб у відповідних документах згадувався Симон Петлюра як Головний отаман військ УНР та голова Директорії УНР на що категорично не погоджувався тодішній прем'єр-міністр України Вітольд Фокін.
Зрештою, дійшли до компромісу: акт передачі відбудеться 24 серпня 1992 року, але перед тим має відбутися Сесія Української Національної Ради – парламенту УНР на вигнанні, яка проголосує рішення про складання повноважень президентом УНР на вигнанні.
Така сесія відбулася 14-15 березня 1992 року в американському Бавнд Бруці. У її роботі взяли участь народні депутати України Лариса Скорик і Михайло Гришко, що надало їй легітимності в очах діючої влади в Україні. Як і передбачалося, сесія одностайно ухвалила постанову, де, зокрема, зазначалося, що у зв'язку із завершенням повноважень Державного Центру УНР на чолі з президентом УНР в екзилі здійснити передачу повноважень владі самостійної і незалежної України відновленої Актом 24 серпня 1991 року і затвердженим на всенародному референдумі 1 грудня 1991 року.
Так було знято всі бар'єри на шляху проголошення України правонаступницею Української Народної Республіки.
***
Це міг би бути гідний кінець гарної історії, якби українська влада виконала обіцянки, які на зорі новітньої державності давалися останньому президентові УНР на вигнанні Миколі Плав'юку та ухвалила нормативно-правовий акт щодо правонаступництва України з УНР.
Принаймні пам'ять про нього зобов'язує це зробити.
