Андрій Заліско. Хорунжий Армії УНР
Андрій Заліско воював за Україну в кінноті корпусу Січових Стрільців Коновальця, відтак сотником 6-ї дивізії Армії УНР генерала Марка Безручка. Член УВО в Галичині та ОУН на Волині, політв'язень польських тюрем. Культурний, освітній та кооперативний діяч, очільник Українського вільного козацтва в Нью-Йорку.
Андрій Заліско воював за Україну в кінноті корпусу Січових Стрільців Коновальця, відтак сотником 6-ї дивізії Армії УНР генерала Марка Безручка. Член УВО в Галичині та ОУН на Волині, політв'язень польських тюрем. Культурний, освітній та кооперативний діяч, очільник Українського вільного козацтва в Нью-Йорку.
Народився в Любачеві 4-го грудня 1900 року. Тоді це містечко входило до Рава-Руського повіту, тепер до "Закерзоння" в Польщі. Син Федора. Учень української гімназії в Перемишлі. 1918-го, ще учнем, мобілізований до австрійського війська, де закінчив старшинську школу. Восени 1918 року перебував на території Української держави та перейшов добровольцем до Січових Стрільців під командуванням Коновальця.
Як хорунжий кінного загону Корпусу Січових Стрільців брав участь "у імпозантній військовій ревії (параді. – Ю.Ю.) після Свята злуки всіх українських земель у Києві на Софійській площі 22-го січня 1919 року". Парадом цим командував засновник Пласту Іван Чмола, також колишній учень гімназії в Перемишлі. Свою участь в цих подіях Андрій описав опісля в спогаді, який опублікував в українській пресі (інших письмових спогадів про участь у визвольній війні не залишив).
Учасник боїв під час походу Армії УНР на Київ влітку 1919 року. Сотником 6-ої січово-стрілецької дивізії під командуванням генерала Марка Безручка брав участь у поході на Київ весною 1920 року. В складі цієї ж дивізії воював до листопада 1920-го, коли українська армія перейшла ріку Збруч та була інтернована поляками.
Після визвольної війни став членом УВО. У 1922-му заарештований поляками в рідному Любачеві, як учень гімназії, за участь в українському русі опору. "Після випущення з тюрми польська влада заборонила йому проживати в Галичині, тому він перейшов на Волинь, де включився в культурно-освітню, шкільну та кооперативну працю".
Одружився з Ольгою із роду Вишневських, у 1927 році став батьком. Подружжя виховавло сина Всеволода та доньку Анну. Став членом ОУН, "Просвіти" та інших українських товариств на Волині. "Організував театральні гуртки, ставив вистави разом з дружиною". Після окупації Волині московсько-більшовицькими військами виїхав до Замостя, де працював в кооперації та "багато допоміг нашим емігрантам". Працював землеміром.
Після Другої світової війни мешкав у таборі переміщених осіб в Дінґольфінґу. Відтак у Ґанґгоферзідлюнґу, що біля Регенсбурґа. Працював в таборовій управі, в економічному відділі. Виїхав до США. "Приїхавши до Джерзі Ситі в Америці подбав про афідавіти (письмові свідчення під присягою. - Ю.Ю.) і працю для багатьох наших еміґрантів". Багато років працював книговодом, тобто бухгалтером, Консисторії Української православної церкви США у Бавнд Бруці, а також в Українській православній кредитівці в Нью-Йорку.
Учасник українського ветеранського руху. Належав до ОбВУА (Обʼєднання бувших вояків українських армій), Українського вільного Козацтва. Продовжував свою працю в ОУН. Відзначений багатьма ветеранськими нагородами: Хрестом Симона Петлюри, Хрестами 50-ліття і 60-ліття відродження українських збройних сил, ювілейною відзнакою Січових Стрільців, хрестом Українського Вільного Козацтва.
Помер 5 листопада 1984 pоку. Залишив дружину, сина й доньку, 5 внуків і правнучку. "Був активним громадянином. Допомагав багатьом в потребі, тому й мав багато приятелів. Був веселої, товариської вдачі". Похований на українському православному цвинтарі в Бавнд Бруці, разом із дружиною та сином.
Світлину Андрія в однострої Армії УНР продано на одному з аукціонів у 2018 році за більш як 6000 гривень. Бо фото українських військових в рідній уніформі – раритет (рідкість) на тлі глобальних білих плям нашої історії, свідомо створених окупантами.
