Облога Одеси частинами Армії УНР
Спогади полковника Дмитра Жупінаса, уродженця Сміли. Як він 26-річним старшиною української армії боровся із московськими імперцями в Одесі та міжнародним контингентом військ, який фактично підтримував російських шовіністів ціною української незалежності.
Спогади полковника Дмитра Жупінаса, уродженця Сміли. Як він 26-річним старшиною української армії боровся із московськими імперцями в Одесі та міжнародним контингентом військ, який фактично підтримував російських шовіністів ціною української незалежності.
Після описаних подій Жупінас продовжив визвольну боротьбу за незалежність України, зокрема в першому Зимовому поході. Під час Другої світової війни раом із ОУН вишколював кадри для відродженого українського війська. Помер і похований у США. Спогад із фондів Центрального державного архіву вищих органів влади України.
Державний переворот в Україні 29 квітня 1918 р., за підтримкою німецького командування та реакційних московських угрупувань скінчився проголошенням Павла Скоропадського гетьманом України.
Цей історичний акт насторожив наші старші політично – національні кола, але українська молодь зустріла цей акт спокійно, сподіваючись, що гетьманська влада скоріше й рішуче припинить розруху та безладдя, що панували тоді в Україні, а також, керуючись сантиментом нашої давньої романтики, чекали, що в степу "блисне булава"…
Але, на великий жаль, за 7 місяців свого урядування, від 29 квітня 1918 до 14 грудня 1918 р., переповнення гетьманської військової і цивільної адміністрації реакційним московським елементом, при відсутності державно – національних українських сил, поставило під загрозу самостійність і незалежність Української Держави. Акт злуки України з майбутньою Росією, що його оголошено гетьманом 14 листопада 1918 р., перекреслив всі надії на гетьмана.
Після оголошення гетьманом акту федерації з Росією, Український Національний Союз утворив Директорію, яка видала Універсал до Українського Народу з закликом до повстання проти гетьмана. Ожили старі запорізькі шляхи… Загомоніли байраки… Озброєні повстанчі відділи масово стали на заклик Директорії. Згідно з її наказом, почався марш повстанчих відділів до опанування головних міст України, гетьманські гарнізони яких були дуже слабі й непевні.
Одесу зайняв без бою Ананівсько – Балтський повстанський загін, тому що Одеський і Вінницький гетьманські корпуси стали на боці Директорії. В току військових подій, я, згідно з наказом нашого командування, був призначений командиром для операцій цілою повстанською групою м. Одеси. (Підстава: Доручення мого призначення полковником Ген. Штабу [Всеволодом] Змієнком).
По отриманню призначення, я приступив до обсаджування найбільш важливих пунктів Одеси, ще в ній були тоді війська Антанти, морські кораблі яких стояли на "волнорізі". Для забезпечення собі морського побережжя, Антанта обсадила Дерибасівську вулицю рогатками з колючого дроту, так, що східна сторона вулиці була в розпорядженні Антанти, а західна – в нашому. Про провокаційні потягнення Антанти я доніс нашому командуванню, але відповіді не отримав.
Наступного дня на східних рогатках Антанти появились озброєні частини московської добровольчої армії під командою генерала Грушина – Алмазова. Його провокаційно – підступні дії примусили мене відкинути його відділи вогнем кулеметів і рушниць на побережжя Чорного Моря, де вони панічно почали вантажитися на кораблі. Ініціатива бою перейшла в наші руки, про що я доніс нашому командуванню, але на світанку третього дня московські частини, під командою того ж Гришина – Алмазова і за підтримкою берегових гармат Антанти, почали планомірний наступ на Одесу. На вулицях міста розпочався кривавий змаг.
Під час бою, я одержав наказ від свого командування вивести, з причин політичного характеру, свої частини із Одеси. Водночас надійшла вимога Антанти, щоб я, залишивши Одесу, відійшов зі своїми частинами на 25 кілометрів від Одеси. Це мене здезорієнтувало, особливо тому, що більшість населення мене явно підтримували і просила не залишати Одеси, але я примушений був виконати наказ і вивести свої частини із міста. Передчуваючи підступну нечесну гру Антанти, я, залишивши Одесу, зупинився на висотах Куяльницького лиману, три кілометри від передмістя Одеси.
Скалисті висоти були ідеальною позицією для нашої оборони й наступу. Води лиману на всьому фронті позицій обмивали наші недоступні скалисті позиції. Західна сторона наших позицій кінчалась лісистою низиною, що було вигідним тереном для перегрупування наших сил, а також для подачі транспорту. Єдиним нашим сполученням з передмістям Одеси була вузька дорога.
Обсадивши позицію своїми частинами, я спішно приступив до зміцнення позицій. Були викопані траншеї, закріплені місця для кулеметів і гармат. По закінченню фортифікаційних робіт, згідно з наказом нашого командування, я перевів реорганізацію своїх частин – Ананівсько – Балтський загін переіменовано на I-й Одеський піший полк в складі 800 багнетів і шабель. Використовуючи інертність ворога, підготовлюю полк до наступу і оборони, перепроваджуючи посилену розвідку у вороже запілля. Розвідка виявила слабі сили ворога. Вороже наставлення до нього населення (особливо робітничі квартали), безнадійна мобілізація – змушують ворога триматися пасивно.
Я перебираю ініціативу в свої руки і починаю наносити збройні "візити" ген. Гришину – Алмазову в Одесі. Слабий опір сил ген. Гришина – Алмазова дає нам віру й надію на нашу перемогу. Наші переможні атаки на місті приймають систематичний характер. Населення Одеси зустрічає нас з ентузіазмом. Збентежений ворог в страху. Така ситуація спричинила те, що одного дня застава полку передала мені телефонічно, що на заставу приїхали офіцери – чужинці й хочуть зі мною говорити.
Я негайно наказав своєму ад'ютантові, сот. Іванову, поїхати, в асисті старшин полку, на заставу і привезти тих парламентарів до штабу. За яку годину вони вже були в штабі полку. То були військові аташе і представники деяких консулятів Антанти в Одесі. В офіційній розмові зі мною вони в грубій формі запитали мене:
"Чому ви, маючи наказ Антанти відійти на 25 кілометрів від Одеси, зупинилися так близько від міста!? Чому ви провадите атаки на Одесу, знаючи про те, що там є війська Антанти?". На це я їм відповів: "Чому я маю зі своїм полком відходити на 25 кілометрів від Одеси, а російський генерал Гришин – Алмазов зі своїми збройними частинами буде залишатись в Одесі? Одеса належить до Вільної Незалежної Української Держави і мої демонстративні збройні випади на м. Одесу мали на меті захист українського населення від кривавого терору російських частин генерала Грушина - Алмазова".
Вислухавши мої вияснення, представники Антанти, після наради, в демагогічній формі заявили мені: "Коли ви з полком за 48 годин не відійдете на 25 кілометрів від Одеси, то ми бортовим вогнем гармат своїх кораблів, а також вогнем своїх берегових гармат, примусимо вас із полком, залишити укріплені Куяльницькі висоти".
Вислухавши ультимативні беззаконні вимоги представників Антанти, я їм відповів: "Ваш тон і поведінка примушують мене припинити дальші розмови"… І демонстративно залишив засідання. Рівночасно я наказав адьютантові полку негайно відвезти делегацію Антанти в супроводі старшин на заставу полку. Отже, моє становище вимагало швидких і рішучих дій, бо, не зважаючи на мої донесення, наказу від нашого командування я не одержав.
Як контр – маневр, я почав облогу Одеси, висилаючи свої піші й кінні відділи полку по всіх дорогах, що ведуть до м. Одеси, з наказом не допускати підвозу провіянту та транспорту худоби і птиць до м. Одеси, а нелегальні достави харчів затримувати і скеровувати до господарської частини полку. Коли затримані транспорти худоби і харчів, під час бльокади викликали дошкільні наслідки для мешканців міста, я дав оголошення до мешканців м. Одеси, щоб вони прислали свої делегації від інтеліґенції і робітництва, яким я буду безкоштовно видавати надмір затриманих мною худоби, птиць та інші харчі і продукти.
Наступного дня явились делегації від усіх організацій. Отримавши безкоштовно продукти, вони з великою вдячністю залишили розташування господарської частини полку.
Характерний випадок трапився під час розподілу продуктів. Коли вже всі делеґації одержали, на підставі своїх уповноважень, продукти і від'їздили додому, на площі залишилось 5 чоловік, що уповноважень не мали. Коли я їх запитав, кого вони репрезентують, то вони, після довгої мовчанки, відповіли, що вони є кишенькові злодії. За добрих часів, коли хто з них заліз до чужої кишені, то мав карбованця або трояка і більш, а тепер, коли залізе до чужої кишені, то, крім брудної хустки, не має нічого. Це мене розсмішило і поміркувавши, я їм уділив трохи продуктів.
Результат був неочікуваний…… На протязі цілого часу мого перебування на Куяльницьких висотах, вони пунктуально доносили мені про всі наміри й рухи ворожих частин, як на морі так і в м. Одесі, чим у великій мірі допомагали мені в моїх збройних акціях на м. Одесу.
Наша безперервна бльокада в Одесі викликала погіршену взаємин населення міста з її ворожою адміністрацією. Почались саботажі, у ворожому запіллі збройні напади на малі частини військ ген. Гришина – Алмазова. Цей невідрадний стан ворога я використав, посилюючи бльокаду міста та тримаючи ворога в стані вичікування.
Погрози Антанти, як і треба було сподіватися, скінчилися повною компромітацією. Під кінець перебування полку на підступах Одеси, на заставу полку з'явилась друга делеґація від Антанти, на чолі з болгарським консулом. Делеґація в пристойний і дуже ввічливий спосіб, просила мене взяти під свою опіку мешканців болгарської, грецької та румунської колоній м. Одеси, а також, якщо це можливо, зняти бльокаду міста, бо брак харчів спричинив бандитизм, пошести, хвороб та велику смертність серед мешканців Одеси. Після дружніх та ділових розмов, делеґація залишила розташування полку. Наступного дня болгарський консул, через свого секретаря, прислав мені офіційну грамоту на болгарській мові, що двері Болгарії завжди будуть широко відкриті для полковника Жупінаса.
В току дальших збройних подій полку, я отримав від нашого командування наказ, з огляду на міжнародну ситуацію, а також нашу дипльоматично – стратеґічну ситуацію, негайно залишити підступи Одеси і з полком прибути до розташування українських частин на ст. Роздільна.
Я мав уже відомості, що військові частини ген. Гришина – Алмазова, залишені самі собі, доживають свої останні дні, бо більшовицькі частини, на чолі з отаманом Григоровим, готуються до захоплення м. Одеси. Згідно з наказом нашого командування, я з полком залишив підступи до Одеси і маршем рушив до станції Роздільна, де застав частини Запоріжців, Січ [Юхима] Божка, Південно – західну групу отамана [Трифона] Янова та інші окремі частини.
Так скінчились незабутні дні бльокади і осади м. Одеси проти збройних частин генерала Гришина – Алмазова з московської добровольчої армії ген. Денікіна.
I-й Одеський полк Армії УНР виявив тоді стійкість і відвагу за волю і незалежність України.
