Відродження з попелу. Злет і падіння сіамського короля Таксина

1767-й рік був чи не найважчим в історії Сіаму (як тоді називався нинішній Таїланд). Його столиця була зруйнована і сплюндрована, більшість її мешканців, що залишилися в живих, були перетворені на рабів і вивезені з країни, а саме держава розпалася на кілька частин. 

Але з'явилася й надія. Яку пов'язували з новим володарем, що зійшов на сіамський престол, - 34-річним воєначальником Таксином.

Шоб підкреслити безперервність державної традиції, під час коронації він взяв собі нове ім'я – таке ж, як у принаймні трьох монархів з попередньої династії. Тож офіційно іменувався Бороморачею IV. Проте для своїх співвітчизників, тайців, та й для всього навколишнього світу він так і залишився Таксином.

Не в останню чергу тому, що жодних спадкових прав на трон він насправді не мав. Біографи зазвичай підкреслюють, що за походженням його важко назвати навіть "чистокровним" тайцем.

Від народження він мав ім'я Чжен Чжао. Його батько, Чжен Юн, належав до китайської народності чаошань, історичною батьківщиною якої є китайська ж провінція Гуандун.

Мати, Нокіянг, походила зі змішаної, тайсько-монської родини. При цьому батько Нокіянг (і відповідно дідусь Таксина) – таєць - був, за переказами, простолюдином, а ось мати (бабуся Таксина) належала до монської знаті (мони – це далекі родичі кхмерів, що населяли західний Індокитай ще до приходу з півночі тайців та бірманців).

Ця обставина, між іншим, не може не спонукати до сумнівів в легенді про "посполите" походження майбутнього монарха. До того ж в ранньому віці Чжао був усиновлений "самуганайоком" (зазвичай цей сіамський термін перекладають як "великий канцлер") Мудом Чаопрайя Чакрі, який, власне і дав хлопцю ім'я Син ("скарб" тайською).

В семирічному віці Сина віддали у навчання до монастиря Косават – одного з "інкубаторів" сіамської еліти. Там він, між іншим, познайомився зі своїм майбутнім близьким товаришем Тонгдуангом, в роду якого також були китайці та монські аристократи. За легендою, друзі якось разом зустріли хіроманта, який, подивившись на їхні руки, сказав, що обидва вони будуть королями.

Як насправді сприйняв це пророцтво сам Син, ми достеменно не знаємо. Але його кар'єра і справді швидко пішла вгору. Почавши з позиції королівського пажа від невдовзі дослужився до посади намісника провінції Так (саме відтоді його почали іменувати Сином Такським, або Таксином). І, вже як намісник, відзначився в боях з найнебезпечнішими ворогами Сіаму – бірманцями.

Не дивно, що вже невдовзі, коли бірманці взяли в облогу вже столицю держави, Аютаю, саме Таксину, який опинився в цей час у місті, довірили організацію оборони. Він сумлінно виконував це завдання три роки поспіль, але коли стало зрозуміло, що Аютаю не втримати, хитрістю вирвався з оточення з п'ятистами відданими йому вояками та відійшов до Районга, розташованого східному узбережжі Сіамської затоки.

Захопивши і зруйнувавши ворожу столицю, бірманці тріумфували. Сіам по суті припинив своє існування та розпався на кілька дрібних володіння, більшість з яких охоче віддалася під бірманську зверхність.

Але Таксин зброю відмовився складати категорично. Він почав готувати своє ледь збережене військо до реваншу. Першу перемогу над загарбниками він здобув вже за два місяці після падіння Аютаї. Ще за п'ять місяців відбив у загарбників Тонбурі на річці Чаопрая. А через місяць – і Аютаю.

Проте залишатися у місті вглибині країни, усі підходи до якого бірманці вивчили за три роки облоги, Таксин не став. Він вирішив перенести столицю до Тонбурі. Розташованого ближче до моря, до того ж навпроти стратегічно важливого селища Бангкок. Саме тут і була проведена його коронація як короля Сіаму.

Пророцтво хіроманта, яке колись могло здаватися якимось абсолютно химерним, здійснилося. Хоч і наполовину. Бо королем став лише Таксин. Але Тонгдуанга новоспечений монарх теж "втішив" - призначивши керівником уряду, "самуганайоком".

Щоб підкреслити, що йдеться лише про зміну столиці, а держава залишається тією ж, Таксин не лише змінив ім'я. Він влаштував грандіозний похорон попереднього короля Екатхата (якій, між іншим, мав тронне ім'я Бороморача III), що загинув від рук бірманців, та взяв під захист його родину (пильнуючи водночас за тим, щоб з її лав не з'явився новий претендент на владу).

Проте сусіди, і найголовніший з них – Імперія Цін його права не престол визнавати не поспішали. Зрештою влада Таксина в момент коронації поширювалася не більше, ніж на шосту частину Сіаму.

Відтак наступні роки новий володар буквально відроджував державу з попелу, відновлюючи територіальну єдність. Та воював з сусідами - Камбоджею, Лаосом, в'єтнамцями, але насамперед все з тими ж бірманцями, які з першою поразкою теж не змирилися.

Історики нараховують щонайменше дев'ять кампаній, в яких давні суперники з'ясовували "хто зверху". Однак врешті решт переміг Таксин.

Але йшлося не лише про "воз'єднання" та приєднання земель. Одночасно з військовими успіхами, новий володар розпочав глибокі реформи, що змінили Сіам і фактично заклали основи нової державності – хоч і вдягнутої в старовинні шати.

При цьому чи не найголовнішу увагу – не часте явище як для тогочасної Азії – Таксин звернув на економіку та добробут підданих, як основу стабільного господарського росту.

Він намагався налагодити стосунки як з цінським двором, найвпливовішою силою в цій частині світу, так і з європейцями -британцями, голландцями, французами. Хоча минулий досвід взаємодії із "фарангами" налаштовував сіамську знать проти "загравання із Заходом. 

Незадоволення викликало й переселення до Сіаму вихідців з Китаю - особливо одноплемінників таксинового батька, чаошанів – аристократи підозрювали, що король бачить в них альтернативну їм опору своєї влади.

Конкуренції китайських торгівців остерігалися й купці, насамперед клан Буннагів (теж, між іншим, не тайський, а монсько-перський за походженням). Ну й, звісно, спроби Таксина навести лад і відновити дисципліну в буддистських монастирях, сприяли появі опонентів режиму і в цьому середовищі.

Релігійність короля і його щира заклопотаність станом громад вірних була очевидною. Тому звинувачувати його в "замахах на святе" було важко. "Копати" почали з іншого боку – поширюючи чутки про "надмірну" його схибленість на питаннях віри.

Розповідали, скажімо, що Таксин насмілюється читати лекції ченцям, намагається опанувати мистецтво левітації (пересування в повітрі, не торкаючись землі), чекає, що його кров з червоної стане білою, і взагалі вважає себе майбутнім Буддою. А всіх хто з цим не згоден і не хоче йому вклонятися – карає і навіть страчує.

Не виключено, звісно, що від відчуття безмежної влади на тлі військових перемог в Таксина і справді почалися психічні проблеми. Але про них ми знаємо здебільшого зі слів його недоброзичливців. І цілком можна припустити, що реальні розлади зрештою були гіпертрофовані і перетворені на розповіді про "божевілля короля".

Як там не було, але невдовзі проти монарха спалахнув заколот знаті – вочевидь підтриманий іншими, невдоволеними політикою Таксина групам. Змовники швидко – протягом однієї ночі – захопили столицю та скинули короля з престолу.

Власне, він і не чинив особливого опору та погодився віддати владу, попросивши лише дозволу приєднатся до ченців найвідомішого тонбурійського монастиря Ват Арун.

Тонгдуанга в цей час в столиці не було. За дорученням Таксина самуганайок командував військами у Камбоджі. Але швидко повернувся до Тонбурі, придушив заколот… і вирішив, що легендарний хіромант насправді був не просто правий, а правий в усьому. І час ставати королем самому.

Чутки про божевілля Таксина, які перед тим поширювали заколотники, Тонгдуангу лише допомогли. Принаймні мешканцям столиці вже не треба було нічого пояснювати. По суті владу монарху просто не повернули. А щоб убезпечити себе від несподіванок в майбутньому – вкоротили йому життя.

Як саме – є кілька версій. Або просто обезголовили, або зашили в оксамитовий мішок і забили до смерті палицями (така "вишукана" процедура нібито дозволяла уникнути пролиття "священної крові короля" на землю).

Втім, у смерть володаря, який майже все життя був улюбленцем долі, повірили не всі сіамці. Подейкували, що в мішок зашили когось іншого, а самому Таксину дозволили дожити життя у віддаленому монастирі, можливо навіть за межами Сіаму.

А дехто розповідав, що король-хитрун сам віддав владу своєму колишньому другу і інсценував страту – лише для того, щоб не платити за зовнішніми зобов'язаннями.

Як там було, але новим королем став саме Тонгдуанг. Він теж змінив своє ім'я – на Раму I, на честь улюбленого героя епосу і одного з втілень бога Вішну (з натяком на можливе нове втілення, вочевидь).

Але нового володаря в блюзнірстві, ба навіть в надмірній самозакоханості вже ніхто не підозрював. Зрештою, нащадки Рами I правлять Таїландом і досі. А Таксина як національного героя із офіційним додатком "Великий" почали вшановувати лише в XXI сторіччі.