Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона
Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.
Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.
Згодом, щоправда, відбулася ще урочистіша церемонія в Парижі - серед причин такого "подвійного підписання" називали, зокрема прагнення "продемонструвати світовий баланс" та загальну підтримку документа. Але вже сам факт того, що сторони сіли за стіл переговорів на американській військовій базі, а останні три тижні вони взагалі перебували в своєрідній (хоч і не повній) ізоляції від світу, яскраво свідчив - архітектором угоди були все ж Сполучені Штати.
Президент Білл Клінтон не лише "всаджував" сторони за стіл. Його спеціальний посланник Річард Голбрук по суті керував переговорами, і доволі жорстко. Інші - Велика Британія, а потім Франція, Німеччина, ЄС і врешті-решт Росія лише "долучилися до бенкету".
Американці одне лише припинення війни вважали своїм успіхом. Досягнутим, зокрема, й завдяки тиску. Не лише під час перемовин, а й перед ними. Зіграли свою роль і удари сил НАТО по сербських військових об' єктах, і примус Белграда до запровадження санкцій проти боснійських "одноплемінників" (насправді у цій оборудці був і "пряник" для Мілошевича).
Ну й звісно і демонстрація сили хорватами (операція "Буря" відбувалася просто біля кордонів Боснії) виявилася не зайвою. Та й Росія тоді не наважувалася заважати врегулюванню настільки нахабно, як це було згодом.
Дейтонські угоди по суті сталі прикладом "примусу до миру" (так, саме цей паттерн Москва з часом намагалася "косплеїти" на Кавказі), коли зовнішній гравець, сила якого визнається - добровільно чи не зовсім - сторонами конфлікту, просто диктує умови. У відповідності із власним розумінням права та справедливості.
В цьому сенсі з першим своїм завданням - припиненням бойових дій - Дейтон впорався цілком. А ось наступні були провалені. І провал цей був закладений в самій угоді.
Адже визначаючи конституційний устрій майбутньої держави (так, чинна конституція Боснії і Герцеговини - це не що інше, як один з додатків до Дейтонської угоди), її автори більше дбали про лінії розмежування і задоволення, чи радше однакове незадоволення тих, хто підписував документ.
Але з них до Боснії стосунок мав лише Ізетбегович. Туджман і Милошевич взагалі представляли інші держави і насправді аж ніяк не були зацікавлені в збереженні третьої (ну, хіба що "друзі-американці" наполягають, то навіщо їх дратувати). Тож не дивно, що створення сталих і працюючих державних інститутів взагалі не розглядалося як мета.
Власне, про це завдання якщо й говорили під час перемовин, то лише в майбутньому часі (якого, як відомо, в англійській немає, є лише сьогоднішня воля до здійснення чогось в осяжній перспективі). Мовляв, не до цього зараз, ось коли вчорашні супротивники навчаться жити разом і звикнуть до співжиття - то може тоді...
А до того далекого "тоді" устрій Боснії і Герцеговини – мало не за наполяганням партнерів! - мав нагадувати відомий образ трьох зчеплених коліщаток - які навіть за законами фізики не можуть в такому стані рухатися.
Три коліщатки - це навіть не метафора. "Конституційними" у державі визнали саме три народи – босняків, хорватів та сербів. При цьому складається вона з двох "етнітетів" - боснійсько-хорватської Федерації та Республіки Сербської (плюс округ Брчко із цілком особливим статусом, що з' явився в загальній структурі вже після Дейтона).
В кожного з "етнітетів" - від самого початку – мали бути свій парламент, уряд, президент та збройні формування. А об'єднувати їх мала лише Президія з трьох осіб, кожна з яких представляла б свій народ та змінювала одна одну на чолі держави кожні вісім місяців.
Працювати така схема не могла навіть теоретично. А колишні громадяни Югославії ще й мали пам'ятати досвід "колективного керівництва" федерації після смерті Тіто. Яке завершилося розпадом СФРЮ.
Але, звісно, архітектори Дейтона цей досвід теж "врахували". Тому над всією цією структурою поставили "зовнішнього куратора" - Верховного представника для Боснії й Герцеговини, який представляє одночасно ЄС та усі країни-гаранти (і він же призначає керівника вже згаданого округа Брчко) та може "ветувати" будь-які рішення усіх інших органів ті посадовців БіГ. Фактично він і став реальним керівником Боснії і Герцеговини. Та залишається ним досі.
Які перспективи в держави, керованої таким "оригінальним" чином - за допомогою цілої "ієрархії" вето та блокувань будь-яких рішень на загальному і місцевому рівні - питання радше риторичне. На яке мешканці самої Боснії і Герцеговини тепер відповідають... кінцівками.
Ногами - ті, хто наважується шукати краще життя за кордоном, залишають країну. І руками - відмовляючись працювати чи робити бізнес, за рівнем безробіття ця держава є безумовним лідером в регіоні. Ну й, звісно, не забувають дякувати творцям Дейтонських угод за настільки продумане "проектування" їхнього майбутнього.



