Клятва на фазані. "Коаліція рішучих" XV сторіччя

17 лютого 1454 року з нагоди приїзду папського посланця Сільвіо Пікколоміні бургундський герцог Філіп III Добрий влаштував у підвладному йому Ліллі бучне свято – як це вміли робити при його дворі на заздрість усій Європі. 

Почалися урочистості з рицарського турніру, учасники якого перевтілювалася у героїв епічних поем та легенд. Потім гостей запросили до бенкетної зали, прикрашеної розкішними декораціями – на одному столі, скажімо, збудували корабель з усім належним йому оснащенням, на іншому - штучний ліс із живим (!) левом, на третьому - годинникову вежу із схованим в середині хором.

Кухарі теж були на висоті – лише м'яса гостям подавали півсотні різновидів, до того ж в неймовірній кількості. Не обійшлося без сюрпризів і тут – виявилося, що величезний пиріг що стояв посеред приміщення, містив в собі… дві дюжини музик, які, одразу після своєї несподіваної "появи", заграли для присутніх.

В розпал свята відчинилися двері, і до зали увійшов велетенського зросту слуга, який вів за собою справжнього слона із вежею на спині. Всі заклякли. Жінка у жалобному вбранні, яка сиділа у вежі, звернулася до господаря із віршованою промовою - від імені святої церкви, яка потрапила в полон до сарацинів (останніх, вочевидь, і символізував поводир).

Присутнім не треба було пояснювати, про що йдеться. Адже за кілька місяців до бенкету османський султан Мехмед II захопив Константинополь, поклавши край існуванню православної Візантії. Яка зверталася по допомогу до християн Заходу, але зрештою так її і не дочекалася.

Сцена зі слоном, вочевидь, мала налаштувати гостей на урочистий лад. Бо у відповідь на звернення бургундський герцог піднявся зі свого місця і присягнув піти у хрестовий похід проти невірних. Але Філіп III не був би Філіпом III, якби і саму присягу не обставив би, як справжню виставу.

Герцог "поклявся на фазані". Це був особливий вид присяги, який, на думку тодішніх європейців, робив її особливо міцною і водночас небезпечною для тих, хто не міг, а тим більше не збирався її виконувати. Подейкували, що цей ритуал зберігся ще з римських часів.

Церемонія передбачала, що клятву вимовляли при ще живому фазані, якого після того особливим чином готували та розподіляли шматки його м'яса між тими, хто до неї долучався. Філіп III так і зробив, намагаючись дотримуватися ритуалу в найменших дрібницях. Слідом за ним присягнули вирушити в хрестовий похід рицарі, присутні на бенкеті, а потім – і ти васали, що до Лілля не приїхали.

Герцог, вочевидь, вважав, що обрав слушний момент для військової кампанії. Звісно, Константинополь вже знаходився в руках османів. Проте здавалося, що його іще можна було звільнити. Тим більше, що саме в цей час він придушив повстання бунтівливих гентців, а Англія нарешті замирилася з Францією після Столітньої війни.

Загалом до "клятви на фазані" за кілька місяців долучилися більше сотні феодальних володарів. Натхнений першими успіхами Філіп III вирушив на засідання рейхстагу до Регенсбурга, сподіваючись, що до походу долучаться німецькі князі на чолі з самим імператором. Але Фрідріх III збори проіґнорував.

Не приїхав він і на рейхстаг, що зібрався восени. Прислав лише послів. Які змушені були вислухати полум'яну промову вже згаданого раніше Пікколоміні, в якій не шкодував докорів їхньому сеньйору, а також церкві і князям в млявості, лицемірстві та користолюбстві, які заважають їм об'єднатися проти ворогів християнства. Присоромлений рейхстаг погодився долучитися до походу. Але помер папа Микола V, і збори відклали…

Наступний понтифік, Калікст III був палким прихильником ініціативи бургундського герцога. Тому вже від свого імені оприлюднив спеціальну буллу про хрестовий похід, призначивши виступ на весну наступного 1456 року. По католицьких країнах роз'їхалися "віп-агітатори", а з вірних навіть почали збирати десятину – спеціально на війну проти турків.

В очікуванні хрестоносців активнішими стали навіть ближчі сусіди османців. Янош Гуньяді здобув перемогу під Белградом, а Скандербег під Албуленою. Але саме в цей час папа посварився з Неаполем, а бургундці з французьким королем. Останнього тепер цікавило лише як зробити Францію знову великою, тож війна на Сході виялася "не на часі". До того ж вчергове помер папа…

На його місце обрали – під іменем Пія II – вже самого Пікколоміні. Здавалося, що більшого прихильника хрестового походу і бути не може. В 1459 році він організував чергові збори потенційних хрестоносців – цього разу у Мантуї. Зібрали майже всіх. І як виявилося дарма. Бо просто під час перемовин французи посварилися з арагонцями. І на війну між ними пішли мало не всі гроші зібрані для походу в їхніх країнах.

Розлючений папа вирішив діяти сам. Він майже домовився з венеційцями про кораблі і призначив місце збору хрестоносців – італійську Анкону. Саме до неї вирушило військо бургундців – хто як, а вони "стародавньої присяги" мали дотримуватися.

Шлях, щоправда, був кружним, до того ж довелося по дорозі допомагати португальцям в обороні Сеути… одним словом, коли вони дісталися Італії, з'ясувалося, що і Пій II помер, в Анконі лютує чума, а військо, зібране папою, майже все розійшлося по домівках. Бургундцям не залишилося нічого іншого, як повернутися додому.

Більше про "хрестовий похід Філіпа III" намагалися не згадувати, наступні папи захопилися війнами з єретиками , насамперед гуситами, а про міцну "клятву на фазані" згадували радше як про привід до чудового свята та вишуканого бенкету, таку собі "витончену розвагу" бургундського двору, грайливу та зовсім, як виявилося, необов'язкову.

Османська армія, звісно, вже невдовзі з'явилася в Італії, а потім і під мурами Відня. Але ж до Лілля не дійшла?