IN MEMORIAM: У США відійшла у вічність музейниця Любов Волинець

На 87 році життя у США відійшла у вічність головна кураторка Українського музею та бібліотеки у Стемфорді, завідувачка колекцією народного мистецтва Українського Музею в Нью-Йорку Любов Волинець.

Про це сповістив історик і військовослужбовець Вахтанг Кіпіані. 

"Прочитав, що в Америці відійшла у засвіти Люба Волинець - легендарна, без перебільшення, музейниця, яка віддала всю себе збиранню і збереженню скарбів української еміграції в Українському музеї та бібліотеці у Стемфорді. Це була неймовірного обов'язку, інтелекту, доброти людина. Мав можливість кілька разів працювати у фондах цієї установи, чимало спілкуватися за чаєм з пані Любою, яка завжди пригощала своїми пляцками і розповідала про своє життя - від її рідного, довоєнного Делятина до Нью-Йорка", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Вахтанг Кіпіані.

Любов Волинець (дівоче прізвище Абрам'юк) народилася 26 листопада 1938 року в селищі Делятин на Івано-Франківщині. 1941 року разом із родиною переселилася до Чехословаччини, втікаючи від політики радянської влади. Перебувала у таборі переміщених осіб Реґенсбурзі у Німеччині. Там навчалася в Українській народній школі імені Митрополита Андрея Шептицького. У 7-річному віці вступила до Пласту. 

1949 року родина переїхала до США. У Нью-Йорку вона продовжила навчання, згодом отримала ступінь бакалавра Слов'янських мов та історії в Гантерському коледжі, ступінь магістра з бібліотекарської справи у Колумбійському університеті в Нью-Йорку. Протягом 9 років працювала дослідницею у Славістичному відділі Нью-Йоркської публічної бібліотеки. А з моменту заснування почала працювати в Українському музеї в Нью Йорку. Там Любов Волинець проводила активну просвітницьку роботу, була кураторкою виставок, авторкою статей, впровадила освітні курси з традиційної вишивки, випічки та писанкарства. З 1989 року зайняла посаду завідувачки відділу народного мистецтва.

З 1982 року Любов Волинець почала роботу в Стемфордській єпархії УГКЦ, викладаючи українську мову та літературу, а також американську культуру для студентів семінарії, працюючи волонтером в Українському музеї та бібліотеці. Стала головною зберігачкою української спадщини й традицій, активною діячкою культури української діаспори в Америці.

 

Теми

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.