Охоронець пам’яток УНР. До 150-річчя Вадима Щербаківського
150 років тому, 17 березня 1876 року народився Вадим Щербаківський – український учений, який залишив глибокий слід в археології, етнографії, мистецтвознавстві та музейній справі. Був одним із фундаторів Національного музею у Львові, працював над створенням музеїв у Полтаві та активно долучався до збереження нашої культурної спадщини. У 1917 році його обрали комісаром Української Народної Республіки з охорони пам’яток.
Його ім'я десятиліттями замовчували в совєтсткій Росії, а праці не публікували. Та сьогодні Український інститут національної пам'яті й Полтавський обласний краєзнавчий музей імені Василя Кричевського повертають пам'ять про тих, хто формував українську науку і культуру.
150 років тому, 17 березня 1876 року народився Вадим Щербаківський – український учений, який залишив глибокий слід в археології, етнографії, мистецтвознавстві та музейній справі. Був одним із фундаторів Національного музею у Львові, працював над створенням музеїв у Полтаві та активно долучався до збереження нашої культурної спадщини. У 1917 році його обрали комісаром Української Народної Республіки (УНР) з охорони пам'яток. Після окупації УНР ленінською росією вимушено емігрував: з 1922 року Щербаківський працював у Празі, де став професором і проректором Українського вільного університету, а згодом – його першим ректором у Мюнхені.
Народився 17 березня 1876 року в с. Шпичинцях (нині Житомирська області); тоді— Сквирський повіт, Київська губернія). У 1886 навчався в 3-й Київській, 1892-95 - у Ніжинській гімназіях. 1895 вступив на математичний факультет Петербурзького університету, 1896 перевівся до Московського університету.
Через участь у проукраїнському революційному студентському русі ув'язнений і висланий на 4 роки в рідне село під нагляд поліції Російської імперії. 1902 вступив на фізико-математичний факультет Київського університету, спеціалізувався в галузі астрономії, захистив дисертацію, але, не маючи "атестата благонадійності", не міг працювати за фахом.
У 1906 закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Вивчав пам'ятки українського мистецтва, брав участь в археологічних розкопках, виступив 1905 з доповіддю на 13-му Археологічному з'їзді в Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ). 1906 і 1907 був заарештований за участь в українському русі, призначений на висилку до Сибіру, замінену на виїзд за кордон.
1907 - 1910 на запрошення митрополита Андрея Шептицького працював співробітником Національного музею у Львові (нині Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Об'їздив захід України де досліджував народне будівництво, побут, звичаї, обряди, фольклор, збирав для музею пам'ятки. Здійснив також поїздки в Італію, Францію, Німеччину, де вивчав європейське мистецтво.
Директор Центру дослідження історії Полтавщини Полтавської обласної ради Олександр Білоусько у Енциклопедії "Полтавіка" так описує частину полтавського періоду життя: "Улітку 1903 р. разом з хором М.В. Лисенка приїздив на відкриття пам'ятника І.П. Котляревському до Полтави. Познайомившись тут з В.Г. Кричевським, зацікавився українським народним мистецтвом, почав активно збирати мистецькі матеріали. Задумавши створити серію видань "Українське мистецтво", Щербаківський розпланував зібраний матеріал на 15 книг-альбомів. У Полтаві вчений розгорнув широку програму збирання та вивчення археологічних, етнографічних та мистецьких матеріалів".
У 1912-1922 рр. був директором археологічного відділу природничо-історичного музею в Полтаві.
"Вадим Щербаківський послідовно йшов до давно визначеної мети, не зраджуючи своєму покликанню, мистецькому захопленню й науковій праці. Через усі життєві прикрощі й трагедії проніс він невгасиму любов до українського народного мистецтва, безперервно студіюючи праісторію України. Саме ця наполеглива праця й невичерпне прагнення популяризувати українську творчість наповнювало сенсом життя вченого до останніх днів. Він був один з небагатьох учених, хто покинув батьківщину, котрий здобув європейське визнання виключно завдяки своїм студіям з україністики, брав участь майже в усіх міжнародних наукових з'їздах та конгресах у царині своїх наук, і в тому ніхто з емігрантів не міг зрівнятися з ним.
Творча доля вченого тісно пов'язана з Полтавським краєзнавчим музеєм: 1912 рік поклав початок новому етапові життя й діяльності В. Щербаківського – десятилітньому перебуванню в Полтаві й завідуванню археологічним відділом місцевого Природничо-історичного земського музею. Власне тоді й починається планомірне археологічне вивчення Полтавщини і фахова робота музею в цьому напрямі. До 1912 року в археологічному відділі було 1270 експонатів, а на 1917 рік його збірка становила вже 5000 одиниць, систематизованих й каталогізованих. Вчений дослідив 50 курганів епохи бронзи й скітського часу, 250 курганів часів Київської Русі й зібрав 10000 матеріальних пам'яток.
Крім того вивчав народну архітектуру Полтавщини й Лівобережжя, описував церковні старожитності, збирав етнографічні матеріали й зразки народного мистецтва. Полтавський період був найбільш плідним етапом його творчої діяльності. У споминах наш видатний попередник описав буремні (1917-1922) роки, діяльність земців, музейників та чекістів, а також відкриття музейної експозиції у 1920 році, від якої, і особливо етнографічного відділу, був у повному захопленні і красою килимів, і кераміки і всього іншого. А експедиційні небезпечні подорожі Полтавщиною в часи Української революції 1917-21 рр. пішки, з Полтави до Яресьок і з Гадяча до Полтави в пошуках раритетів, просто вражають нас – сучасників", - написала старша наукова співробітниця відділу етнографії Полтавського обласного краєзнавчого музею імені Василя Кричевського Галина Галян на його офіційній ФБ-сторінці.
У 1922 року Вадим Щербаківський виїхав до Праги.
"Вадим Щербаківський, якого колеги цінували за інтелект і душу, зробив чимало аналізів і, зокрема, вперше математично довів, оптичну ілюзію пов'язану з церковним верхом типу "залом". Завдяки нахилу всіх граней основного зрубу та призматичних частин верхів до середини, ці верхи і храми в цілому виглядають на 20 відсотків вищими, ніж насправді.
До нього в Прагу (1943 р.) приїздила онука В. Г. Кричевського - Катерина, яку він з приємністю знайомив із чеською столицею, її цікавинками, а сам Вадим Михайлович у Парижі зустрічався зі старшим сином автора українського модерну, чудовим акварелістом – Миколою. В. Щербаківський 1951 р. переїхав до Лондона (Велика Британія), перебував під опікою Союзу українців у Великій Британії", - повідала дослідниця Галина Галян.
Помер у Брайтоні 18 січня 1957 р., похований у Лондоні. На честь видатного вченого Вадима Щербаківського у межах процесів деколонізації за ініціативи професора-краєзнавця Леоніда Булави, кандидата архітектури Артура Арояна та та представника УІНП в Полтавській області Олега Пустовгара рішенням двадцять четвертої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання від 10 березня 2023 року найменовано вулицю. Також у квітні Полтавським краєзнавчим музеєм буде проведена Всеукраїнська наукова конференція, присвячена 150-річчю з дня народження Вадима Щербаківського.
