"Пир гайдамаків у Царицинскому Куті" Історія одного фото
Петро Болбачан, Василь Вишиваний, Всеволод Петрів - люди-легенди на одному фото разом. На світлині - 22 травня 1918 року, урочисте прийняття з нагоди зустрічі над Дніпром двох гілок століттями розірваного народу. Добровольців УСС та Запорозької дивізії у сучасній Запорізькій області.
Унікальна світлина. Петро Болбачан, Василь Вишиваний, Всеволод Петрів. Люди-легенди на одному фото разом. Це знахідка з фотоархіву Івана Боберського в українськогому науковому Осередку у Вінніпезі. ОСЕРЕДОК-УКОЦ. Фонд Івана Боберського
На фото - 22 травня 1918 року, урочисте прийняття з нагоди зустрічі над Дніпром двох гілок століттями розірваного народу. Добровольців УСС та Запорозької дивізії у сучасній Запорізькій області. Фото відоме, однак було доступне лише у дуже поганій якості, де нічого не видно - лише контури.
Того дня відбулось прийняття і святкування у селі Царицинський Кут. Тепер це село Приморське Степногірської селищної громади Василівського району. Окуповане московитами. Після спільного параду галицьких січовиків і наддніпрянських запорожців.
Світлина зроблена після звільнення сучасного Запоріжжя від московських окупантів підрозділами УСС та успішного походу Запорожців на Крим. У місці дислокації 3-го гайдамацького полку під командуванням Всеволода Петріва. Вперше опублікована у Календарі "Просвіти" на 1926 рік з підписом: "Пир гайдамаків у Царицинскому Куті". Через два роки цю світлину добровольця УСС Василя Оробця опублікував у своїй книзі "Похід Болбочана на Крим" і запорожець Борис Монкевич.
Ось що згадував Василь Вишиваний про той візит в козацькі степи: "Територія давного Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традиція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на "Січі". Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду".
На задньому плані світлини - гості із навколишніх сіл, Павлограда, Олександрівська (тепер Запоріжжя) та Мелітополя. Того дня відбувся військовий парад, спільний обід селян і війська, вистава, масові гуляння. Органіховано також лотерею, де для місцевої української читальні "Просвіти" зібрано 5 тисяч карбованців, які ще мали значну вартість.
Найбільше гостей спільного свята вразила джигітовка гайдамаків. Це були козаки Всеволода Петріва, які місяцем раніше прорвались в Крим та горами дійшли до Севастополя. Гордієнківці скакали при боці коня, прикидаючись мертвими. Ухилялися від пострілів, скакали під конем. Піднімали шапку із землі на повній швидкості. Вони могли розвернутися в сідлі, спереду назад, під час того, як їх коні неслися галопом тощо. Василь Вишиваний був у захваті від побаченого.
Це були кращі часи нашої визвольної боротьби. Діяв таємний договір, що Галичина (ота що аж під Краків) буде виділена із Австро-Угорської імперії та передана до складу УНР, як союзній державі Німеччини й Автро-Угорщини. Українські війська були готові йти звільняти Кубань.
Болбочана тоді тихо клеймили, що хотів на гетьмана України "поставити" Василя Вишиваного. В спогадах УСС та і наддніпрянців залишилось багато недосказаних розповідей, як всі навколо боялись політичного союзу Болбочана й Вишиваного.
Їх швидко розвели. Хоч Болбочан був законником, розумів важливість легітимного переходу влади (саме з цієї причини багато його козаків відмовились присягати Скоропадському). Маловідомий факт, коли на початку 1919 року московські війська відрізали на теренах сучасної Одещини Запорожців від основної Армії (вона згрупувалась на Поділлі та Волині), то бойові офіцери скерували літак - через фронт - за своїм командиром. Болбочана боліло, але відмовився, бо не було наказу по Армії вступити в командування підрозділом, який за час постійних відступів без свого командира із корпусу скоротився до фактично полку.
Січовиків перевели до околиць сучасного Кропивницького, в села. А Запорожців на сучасну Луганщину - стерегти кордон. Опісля один із найбільших офіцерів Скоропадського - генерал Борис Стелецький - згадував, щоб ближче до Кубані, яку мали захопити запорожці.
Так і залишились мрії про Велику Україну, соборну, лише на спільній світлині. За гарним столом в українському степу. Де частина галичан поголила голови, залишивши чуби, та майнула у СЗЧ до Запорожців.
