"Міжвоєнна Литва: час та конституції"
У ХХ столітті Литва пережила драматичну історію державного будівництва: від проголошення незалежності у 1918 році – до радянської окупації, втрати суверенітету, а згодом – відновлення державності на початку 1990-х років. Усі ці етапи супроводжувалися спробами закріпити нову політичну реальність у конституційній формі. Саме тому історія литовських конституцій – не лише правова, а водночас глибоко політична, національна й символічна. Вона є свідченням боротьби за право на незалежність, самовизначення та демократію.
Книга Артема Петрика "Міжвоєнна Литва: час та конституції" – спроба представити українському читачеві комплексне дослідження історичного, – державного і конституційного, розвитку Литви у період першої її незалежності у ХХ столітті. Основна частина роботи присвячена періоду 1918–1940 рр., коли незалежна Литовська Республіка ухвалила три тимчасові і три постійні конституції:1918, 1919, 1920, 1922, 1928 та 1938 рр. Уперше в українській литуаністиці аналітично подано детальний зміст цих документів, вмонтований у реалії доби, за якої вони ухвалювалися. Також у книзі проаналізовано Тимчасовий Статут Клайпедського краю 1923 р. та Мемельської конвенції 1924 р. – важливого міжнародного договору, що врегулював особливий правовий статус Клайпедського краю в складі Литви.
Особливість цієї праці – у поєднанні джерельної бази, яка до цього часу практично не вводилася до українського наукового та освітнього обігу, з аналітичним викладом подій і явищ. У роботі використано офіційні документи, литовські й міжнародні правові акти, сучасні історичні та правознавчі дослідження, що дозволяє простежити еволюцію державного устрою Литви в європейському вимірі.
Тож метою цієї книги є не тільки зробити доступними для українського читача важливі документи литовського державотворення, а й запропонувати цілісний огляд історико-політичного контексту (з наголосом на аналогічних процесах, що відбувалися у інших "нових державах", відновлених або створених на руїнах імперій після закінчення Першої світової війни), в якому вони виникали.
Книга розрахована на широке коло читачів – істориків, правознавців, дипломатів, студентів, викладачів, а також усіх, хто цікавиться питаннями становлення національної державності в країнах Північної та Центрально-Східної Європи та історією конституціоналізму.
З метою поглиблення знань українського читача про історію Литви, як одного із найвідданіших і найближчих наших союзників, електронний варіант книги розповсюджується безкоштовно. Для цього слід перейти на сторінку книги на офіційному сайті видавництва "Baltija Publishing" (Латвія, Рига).
Для більш детального ознайомлення з книгою, запрошуємо читачів до екскурсу змістом книги.
У Слові від автора розкриваються обставини написання цієї книги, визначається коло читачів і головна місія роботи. Також у цій вступній частині праці подано аналіз напрацювань литовських та зарубіжних істориків і правознавців, присвячених історичним студіям міжвоєнної Литви та дослідженням конституцій Литви міжвоєнної доби. Крім того, висвітлено основні елементи джерельної бази задіяної у дослідженні.
Наступною складовою книги є Пролог. Тут читач зустрінеться з коротким оглядом історичного шляху, пройденого литовським народом від додержавних часів, через епоху Великого князівства Литовського і Речі Посполитої, Національне відродження ХІХ ст. до моменту утворення Литовської Тариби (Ради) восени 1917 р. У пролозі також подано інформацію про зародження, становлення та розвиток права Великого князівства Литовського як у період до Люблінської унії, так і у добу перебування Литви у складі двоєдиної польсько-литовської держави – Речі Посполитої, значну увагу приділено громадським актам литовського національного руху доби Уселитовського або Вільнюського Сейму 1905 р. та періоду Першої світової війни (1914-1918 рр.). У книзі підкреслюється виключне значення поєднання різних елементів державної суспільної та правової традиції для формування національної Литовської держави.
Основну частину книги відкриває розділ Роки визвольних змагань. Тимчасові конституції. У ньому висвітлюється хід основних подій у ранній період Війни за незалежність Литви (1919-1920 рр.).
Серед іншого: перші державотворчі кроки Литовської Тариби як репрезентанта литовського народу, проголошення відновлення незалежності Литви; монархічна модель Королівства Литва та проект її конституції у 1918 р.; завершення світової війни, перша Тимчасова конституція Литовської держави (2 листопада 1918 р.); радянське вторгнення і розбудова молодої литовської державності, друга Тимчасова конституція Литви (4 квітня 1919 р.); дипломатична боротьба за міжнародне визнання незалежності Литви та Паризька мирна конференція; обрання Установчого Сейму Литви, проголошення республіки та третя Тимчасова конституція держави (2 червня 1920 р.).
Цей розділ став першим структурним елементом книги, до якого було включено дві інтермедії. У першій з них розкриваються аспекти утворення нових держав на місці повалених старих імперій у 1917-1918 рр. Зокрема тут йдеться про державотворчість і основні закони, ухвалені в Україні, Фінляндії, Грузії, Азербайджані та Вірменії. Другий міжрозділ-інтермедія продовжує наратив у хронології 1919-1920 рр., розширюючи географічні межі із включенням Естонії, Латвії, Польщі, Чехословаччини.
Наступний розділ має назву Доба парламентаризму. Перша постійна Конституція Литви. У ньому відображена хронологія 1920-1926 рр., роки так званої "парламентської Литви" або "Сеймократії".
У розділі, з-поміж іншого, детально приділено увагу: польсько-литовській війні 1919-1920 рр. та спробам її дипломатичного врегулювання; ухваленню першої постійної Конституції Литви 1922 р. та іншим важливим законотворчим досягненням Установчого Сейму (1920-1922 рр.); діяльності Другого Сейму (1922-1923 рр.); приєднанню Клайпедського краю до Литви у 1923 р. та його автономного статусу у складі Литовської держави, з точки зору національного та міжнародного права, детально розглянуто зміст Тимчасового Статуту автономії 1923 р. та Мемельської конвенції і Статуту 1924 р.; приділено увагу діяльності Другого Сейму (1923-1926 рр.) і Третього Сейму (1926-1927 рр.) Литовської Республіки.
Складовою розділу є два міжрозділи. Перший з них цілком присвячений місту-державі Данцигу як балтійському та європейському феномену міжвоєнної доби, а також його конституції 1922 р. Згідно із започаткованим у попередньому розділі принципом, другий міжрозділ і тут знайомить читача з результатами державного і конституційного будівництва у "нових державах", цього разу у хронологічних межах першої половини 1920-х рр. Зокрема мова йде про результати конституційного будівництва у Грузії в 1921 р. напередодні радянської окупації, про розвиток аналогічних процесів у Польщі, Латвії, Естонії та інших країнах.
Доба автократії. Конституції Литви 1928, 1938 років – третій і заключний розділ основної частини книги. У ньому оповідається про найтриваліший період міжвоєнної історії Литви – добу автократичного правління Антанаса Сметони у 1926-1940 рр.
У розділі йдеться, в тому числі, про передумови і обставини державного перевороту грудня 1926 р., що поставив крапку на демократичній добі і дав початок національному литовському варіанту автократичної моделі.
Крім того, у розділі відображені наступні аспекти: становлення і специфіка режиму; еволюція "президентської держави" у контексті конституцій Литви 1928 р. і 1938 р.; боротьба з сепаратистськими явищами та спроби державних переворотів у 1934 р.; наслідки "Великої депресії" 1929-1933 рр. для соціально-економічної стабільності країни; "епоха ультиматумів" 1938-1939 рр. та обставини окупації нацистським Третім Рейхом Клайпедського краю та ін. У розділі йдеться також про початок поступової радянської інвазії до Литви, доступ якій був відкритий пактом Молотова-Ріббентропа 1939 р.; радянський ультиматум Литви і окупацію та анексію країни влітку 1940 р.
Цей розділ також, як і два попередні, включає два міжрозділи. Перший – висвітлює обставини державного перевороту у сусідній Польщі у травні 1926 р., а також утворення режиму Юзефа Пілсудського як свого роду передвісника "наступу автократій" у Литві та інших країнах Балтії. Другий міжрозділ фактично продовжує думку, закладену у першому, значно розширюючи територіальні межі огляду із включенням Фінляндії, Естонії, Латвії та ряду інших країн. У другому міжрозділі також приділено увагу обставинам, які склалися у Польщі після смерті Пілсудського, новій суперпрезидентській конституції країни 1935 р.
Епілог включає три підрозділи. Перший з них містить загальний підсумок викладу історичної складової книги. Другий – є аналітикою трансформації усіх конституцій міжвоєнної Литви як загалом, так і в розрізі різних тематичних аспектів. Третій підрозділ епілогу присвячений історичній та правовій спадщині міжвоєнної Литви. Хронологічно, події описані у ньому охоплюють період від 1940 р. до початку 1990-х рр. У ньому, зокрема, приділено увагу спробам конституційної творчості органів литовського національно-визвольного руху 1940-х – 1950-х рр. та боротьбі за відновлення суверенної Литви у 1989-1991 рр., а також нормативно-правовому фундаменту відродження самостійної Литовської Республіки та ін.
Останнім елементом книги є Джерела та література, залучені у цьому дослідженні.
Сподіваємося, що книга буде цікавою не лише як дослідження історії Литви. Вона дає можливість через литовський досвід краще зрозуміти український шлях державотворення, боротьбу за незалежність, проблеми безпеки, виклики окупації та значення правової тяглості держави.
