Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо
Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.
Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.
Син корчмаря та прачки, він захопився політикою після загибелі свого брата. Вбивцею виявився якийсь шляхтич – але винуватця за жахливий злочин ніхто і не думав карати. Ненависть до аристократів перетворила Ніколо на палкого оратора, який з легкістю збурював народну масу.
Натомість любов до історії рідного Риму, якою він захоплювався щиро і самовіддано (встиг навіть написати путівник по міських старожитностях) озброїла Габріні тим, чого більшості середньовічних ватажків зазвичай бракувало – яскравими, зрозумілими, а головне конкретними образами славетного минулого, до якого він і закликав повернутися своїх співвітчизників.
Врешт-решт згадки про велич колишньої республіки у "вічному місті" і зараз трапляються на кожному кроці, а тогочасні містяни по суті жили на руїнах столиці наймогутнішої давнини. Заклики Коли знаходили в них жвавий відгук. Що ж до ставлення простолюду до зажерливої олігархії, то воно однакове чи не в усіх країнах та в усі часи.
Папи, хоч їх і продовжували іменувати римськими, в ті часи мешкали не у "вічному місті", а в Авіньйоні, по суті в полоні у французьких королів. Але в чомусь це їм було на користь – римляни могли вважати, що очільник церкви "просто не знає усього", що відбувається у місті. І час від часу таки надсилати до понтифіка посланців із проханням повернутися та нарешті "навести лад".
Саме з такої "сльозливої" місії до Климента VI і почав свою діяльність Кола. Проте спритний розум підказав йому подальший алгоритм дій. Повернувшись до Рима, він почав змінювати його життя на власний розсуд, просто роблячи вигляд, що здійснює… настанови папи.
Звісно, якими б не були акторські здібності Коли, спирався він не лише на ілюзію удаваних папських настанов, а й на цілком реальну силу римського простолюду, який був ним згуртований у щось подібне на народні збори давньої доби (в середньовічному розумінні, звісно). Інша справа, що при цьому він дедалі більше занурювався у світ власних фантазій. В яких Рим вже об'єднував Італію та увесь світ – не надто цікавлячись в інших, чи мали ті бажання об'єднуватись.
Кола, скажімо, "відкликав" усі привілеї, колись надані римським народом іншим, призначив вибори імператора (при "живому" кайзері Карлі IV), посвятив сам себе у рицарі, занурившись у купель Костянтина Великого, вимагав називати себе "кандидатом Святого Духа" та "другом Всесвіту" та врешті коронувався – одразу шістьма коронами.
Як це могло допомогти пересічним римлянам – так і залишилося загадкою. Врешті решт проти "друга Всесвіту" спалахнуло повстання – не без під'юджування з боку таких ненависних Колі аристократичних родин. "Рицар Ніколо" змушений був тікати з Риму… до імператора. Який замість того, щоб почати війну проти римлян за повернення Коли до влади, запроторив зухвальця до в'язниці, а потім видав Клименту VI – як самозванця та єретика.
Той, щоправда, майже одразу після цього помер. А новий понтифік, Інокентій VI, визнавати погляди в'язня єрессю відмовився. Навпаки – відправив його… до Рима із благословенням і титулом сенатора. Бо виявилося, що цьому папі місцева олігархія теж не подобалася. І він не проти був її "прополоти" руками Коли.
Щоправда після повернення вигнанець вже не поводив себе як народний ватажок. Навпаки – замкнувся в собі і все більше часу проводив у бенкетах і пиятиках, в перервах між якими розправлявся із незгодними. Ще й податки вирішив підняти, остаточно переконавши співвітчизників у тому, що "всі вони однакові".
Цього разу для повалення Коли не знадобилося масового повстання, досить було збурення одного з командирів, якого позбавили посади.
"Друг всесвіту" намагався втекти, видавши себе за жебрака і навіть змінивши голос. Але Колу видали браслети, з якими він так і не наважився розлучитися. Певний час до заарештованого ніхто не наважувався навіть доторкнутися, поки один з пополанів просто не проткнув його шпагою.
А ось над мертвим тілом знущалися кілька днів. А потім спалили, примовляючи, що "жирдяй і сам згоріти може".
