Легенда про камікадзе. Справжня перемога в лещатах "патріотичного" міфу
У серпні 1281 року один з флотів, спрямованих великим ханом монголів і першим імператором з китайської династії Юань Хубілаєм на завоювання Японії, потрапив у тайфун. Буря лютувала кілька днів і знищила більшу частину його кораблів. Загибель ескадри вважають вирішальним моментом так званої "війні років Коан" - другої (і останньої) спробі монголів підкорити "країну вранішнього сонця".
У серпні 1281 року один з флотів, спрямованих великим ханом монголів і першим імператором з китайської династії Юань Хубілаєм на завоювання Японії, потрапив у тайфун. Буря лютувала кілька днів і знищила більшу частину його кораблів. Загибель ескадри вважають вирішальним моментом так званої "війні років Коан" - другої (і останньої) спробі монголів підкорити "країну вранішнього сонця".
Підпорядкувати собі Японію Хубілай намагався щонайменше з 1268 року. Окрім загалом притаманного державам Чингізидів прагнення експансії, до загарбання його підштовхувала потреба у сріблі – розповідали, хоч і безпідставно, про величезні поклади в Японії дорогоцінних металів. Та впевненість, що островитяни допомагають китайцям з Південної Сун у війні проти великого хана (держави й справді торгували між собою, зокрема й сіркою, необхідною для виробництва пороху – на відміну від срібла, її в Японії вистачало).
Щоправда, перше послання Хубілая японцям було складено у примирливих тонах і радше нагадувало пропозицію встановити дипломатичні відносини. Звісно, про рівноправність сторін в в цьому випадку не йшлося, але китайці традиційно сприймали сусідів як васалів – якщо не фактичних, то потенційних. Втім, японський сьогун Ходзьо Токімуне (а це була доба сьогунату Камакура) взагалі залишив лист великого хана без відповіді.
В 1274 році Хубілай перейшов від слів до справ. Та відправив до берегів Японії великий флот, побудований переважно у Кореї, на той час вже васальній йому державі. Цей похід отримав назву "війни років Буней". Оминувши острови Цусима і Ікі, що їх вважали форпостами японської оборони, кораблі висадили монгольське військо в затоці Хаката.
Перевага в озброєнні дозволила монголам здобути тактичну перемогу над оборонцями біля місця своєї висадки. Але захопити фортеці – ані на узбережжі, ані тим більше в глибині країни – вони не змогли. А може й не мали бажання витрачати на це час. Бо вже за кілька днів флот загарбників відплив на батьківщину. І судячи з усього, повернувся майже без втрат.
Можливо, в планах Хубілая цього разу й не було тривалої операції, а прибуття флоту, навіть великого, мало стати своєрідною демонстрацією сили.
Домогтися з її допомогою, втім, нічого не вдалося. Більше того, надісланих до Японії посланців – двічі! - стратили. Це було кричуще порушення міжнародних звичаїв. А монголи на подібні жести реагували жорстко - обертаючи на попіл іноді цілі країни, володарі яких зневажили дипломатів великого хана.
Японці, між іншим, це чудово розуміли. Тож готувалися до карального походу монголів. До оборони ставилися з усією серйозністю – уздовж узбережжя, скажімо, зводили замки та інші фортифікації - зокрема високий кам'яний вал у затоці Хаката, яку вже одного разу використали загарбники.
Щоправда, впевненості, що оборонні споруди витримають штурм, а зібраних сил вистачить для відсічі ворогу, в сьогуна не було. Тож він наказав, щоб в монастирях та святилищах підносили молитви за перемогу.
Воєначальники Хубілая до другої експедиції теж готувалися ґрунтовніше. Насамперед більшою була сама армія вторгнення. До того ж до берегів Японії мали спрямувати одразу два флоти: Східний з Кореї та Південний від гирла Янцзи.
Китайські піддані великого хана споряджали Південний флот неквапливо, тож першими до японських берегів підійшли кораблі з Кореї. Побачивши оборонні споруди, зведені в затоці Хаката, монголи так і не наважилися вивантажити свою кінноту, та відійшли до ближнього острова Сіка.
Втім, і там прибульців майже одразу атакували передові загони самураїв. Зазнавши суттєвих втрат, загарбники вирішили відійти ще далі від берегів власне Японії та отаборилися на острові Ікі.
Частина Східного флоту була відправлена на зустріч із Південним, який в цей час нарешті дійшов до Японії. Свої якорі ця, нова ескадра вирішила кинули в затоці Імарі - на захід від Хакати. І саме тут її накрив жахливий тайфун.
Більшість кораблів разом із вояками, яких вони перевозили, пішли на дно. Чимало бійців вибралися на берег та вступили у бій з японцями, що їх вже чекали. Щоправда, стан монголів був такий, що оборонці досить швидко взяли над ними гору.
Частина кораблів з Піденного флоту взагалі втекла. А дізнавшись про катастрофу "південців", вирішив повернутися додому і Східний флот. Перемога японців була цілковитою – і досягли її насамперед завдяки хоробрості та вправності своїх вояків.
Тайфун теж, звісно, зіграв свою роль, але радше символічну – "натякнувши" загарбникам, що на перемогу їм розраховувати не варто. Вони натяк зрозуміли - більше спроб завоювати Японію з боку імперії Юань не було.
Звісно, ні про яке тотальне знищення монголів не йшлося (до тайфуну, зрештою, потрапив лише один з флотів, а з другого на батьківщину повернулися 4/5 кораблів). Але є факти, а є легенди. Які першими почали поширювати буддійські монахи, зацікавлені в тому, щоб перемогу вважали наслідком їхніх ревних молитв.
З часом тайфуну – який отримав назву "божествений вітер", або ж "камікадзе" японською - почали приписувати й перемогу 1274 року, хоча жодні джерела про щось подібне під час "війни років Буней" не повідомляють. Можливо, далася взнаки плутанина, адже центром вшанування переможців 1281 року було святилище Хакодзакі у Фукуока, зруйноване під час першого нападу.
А справжній сплеск популярності середньовічної легенди стався вже у XX сторіччі. Коли Японія стала на шлях світової експансії та "національної консолідації" всередині країни. В 1931 році, скажімо, урочисто відсвяткували 650-річчя перемоги над монголами. А за кілька років розповідь про камікадзе потрапила навіть до підручників для початкової школи (в розповідь про Ходзьо Токімуне) – дітлахи дізнавалися з них, що перемогу здобув "народ країни в єдиному пориві".
Втім, ще через десять років на уроках вже розповідати школярам про Японію як "країну богів" - і вже ціла глава у підручниках називалася "Камікадзе". А пілоти-смертники і навіть робітниці на фабриках в тилу мали демонструвати готовність стати "божественним вітром" в боротьбі з американцями та їхніми союзниками. Бо пропаганда любить яскраві легенди з сивої (і не дуже) давнини.
