Спецпроект

Український Мартін Лютер Кінг?

Українці можуть бути мобілізовані в національний рух, який відстоює гуманістичні цілі, солідарність та ненасильство. Чим огиднішим буде режим Януковича, тим більша вірогідність появи українського Мартіна Лютера Кінга. Українські демократи мають кріпитись. Одного дня вони переможуть.

Зараз, коли американці завершили святкування дня Мартіна Лютера Кінга (третій понеділок січня), варто запитати, чи могла б Україна отримати такого ж натхненного і надихаючого лідера?

Бо вона на це очевидно заслуговує. Теперішній врожай демократичних лідерів є в найкращому випадку посереднім, в найгіршому - жалюгідним. Вони можуть робити заяви та махати кулаками, але вони навряд зможуть спонукати людей до солідарності та самопожертви.

Помаранчева революція показала, що українці можуть бути мобілізовані в національний рух, який відстоює гуманістичні цілі, солідарність та ненасильство. Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко мали шанс стати історичними фігурами світового масштабу, але вони згаяли його, керуючись низькими політичними мотивами, замість високих моральних принципів.

Поразка помаранчевих лідерів має багато причин, але очевидно, що найбільш важливою була їхня неспроможність розглядати політику з етичної точки зору. Що відрізняє Мартіна Лютера Кінга, Махатму Ганді, Далай Ламу, Десмонда Туту, Вацлава Гавела та Нельсона Манделу від шаблонних політиків, так це їхня етика - їх сильне почуття правильного та неправильного, та їх готовність поставити благо спільноти над власними вигодами.

Україна заслуговує на Мартіна Лютера Кінга, хоча б тому, що українці дуже нагадують афроамериканців. Обидва народи тримали в принизливому рабстві до 1860-х років, обидва страждали від жорстокої дискримінації та систематичного насильства протягом 150 років, обидва пережили дуже схожі за наслідками національні травми - від зруйнованих будинків та зруйнованих культур, неспроможних чоловіків та переобтяжених жінок, до крайньої гордості і крайнього приниження.

У 1960-ті в гарячі дні руху за громадянські права деякі чорні американці шукали рішення в насильстві. Система виглядала незламно расистською і здається сама напрошувалась на руйнування. Деякі українці хотіли б піддатись такій спокусі. Режим Януковича ніби приречений перетворити Україну на слов'янську версію Півдня Джима Кроу [Закони Джима Кроу - неофіційна назва законів про сегрегацію, які діяли у 1860-1960 рр. на півдні Сполучених Штатів], в якій керує батіг, бандити уникають покарання, а українська мова, культура та ідентичність обмежена кімнатами з написом "Тільки для кольорових".

Спокуса завдати удар у відповідь може бути сильною, але з нею треба боротись. Українці мають розуміти, що насильство не лише неправильне, але й малоефективне, бо змушує тиранів вживати круті заходи і посилювати свій огидний режим.

Диктатори не бояться куль; вони бояться людей. Доктор Кінг, Махатма, Далай Лама, єпископ Туту, Мандела та Гавел показали, як працюють ненасильницький спротив та сила людей. І більшість українців, принаймні тих, хто провів тижні, мерзнучи на київському Майдані Незалежності під час Помаранчевої революції та Повстання підприємців, також про це знають.

Харизматичних, лідерів, які надихають, не можна передбачити. Якимось чином, майже чарівним чином, вони просто виникають. Хто міг чекати, що невідомий баптистський священик з Атланти змінить Америку? Хто  міг уявити, що адвокат з Південної Африки покладе край британському правлінню в Індії. Чи, що автор абсурдистських п'єс скине комуністичний режим в Чехословаччині? Така непередбачуваність є гарною новиною, бо це значить, що як би сильно режим Януковича не давив на теперішнє покоління лідерів, він ніколи не зможе знайти майбутнього провидця.

Чим огиднішим буде ставати режим Янукович, тим більша вірогідність появи українського Мартіна Лютера Кінга. Українські демократи мають кріпитись. Одного дня вони переможуть.

Джерело: "World Affairs", переклад - Тарас Фролов

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».