Спецпроект

Війна пам'ятників

Та війна пам’ятників, котра триває в країні вже не перший рік, лише підкреслює, наскільки для них важливим є перевести все твоє незадоволення ними в площину боротьби з привидами історії, спрямовуючи твоє незадоволення і твій спротив не на міську чи обласну раду, а на меморіали та бюсти.

Їм це завжди вдавалось - створити для тебе образ ворога, чіткий, простий і зрозумілий; зробити так, аби ти з ходу включився в цю боротьбу з фантомами минулого, аби вгризався зубами в горлянку співрозмовника, чи просто - у власну клавіатуру, намагаючись переконати всіх навколо в необхідності погодитись із твоїми власними аргументами.

Вони навчились робити це ефектно й невимушено - через партійну пропаганду й телевізійні новини, через прості дієві гасла й болючі риторичні питання.

І навіть якщо ти знаєш, до чого ведеться і чим усе закінчиться, ти все одно не здатен утриматись і відповідаєш аргументом на аргумент, прикладом на приклад, закидом на закид, статистикою на статистику, образою на образу, погрозою на погрозу, збиваючись на істерику та прокляття, закликаючи до негайно знищення опонентів (бажано, фізичного) та відновлення справедливості (бажано - через встановлення диктатури совісті).

В результаті вони знов отримують свій прохідний бал і лишають тебе сам на сам зі своїми страхами, фобіями та ідеологічними неврозами.

Дивовижна, але цілком прогнозована річ - як легко піддається маніпуляціям настільки заідеологізоване суспільство, суспільство, яке так добре, здавалося б, розбирається в політиці; як просто дозволяють втягувати себе в боротьбу один із одним громадяни, кожен із яких має своє чітке бачення подальшого цивілізаційного розвитку, кожному з яких давно відомі всі підступні бажання та ініціативи вітчизняних та світових політиків, кожен із яких не має жодної довіри до жодної політичної сили та жодних передвиборних гасел.

Але варто ввімкнутись цій солодкій машині пропаганди та агітації, і вже всі згадані вище громадяни, незалежно від політичних поглядів та геополітичних пріоритетів, слухняно виконують команди партійних дресирувальників, забезпечуючи цей безперебійний та безнадійний колообіг політичного лайна у вітчизняній природі. Чого вони, власне, і прагнули.

Та війна пам'ятників, котра триває в країні вже не перший рік і котра особливо активізувалась останнім часом, лише підкреслює, наскільки для них важливим є перевести все твоє незадоволення ними в площину боротьби з привидами історії, спрямовуючи всю твою агресію та спротив не на міську чи обласну раду, а на пам'ятники та бюсти.

Адже незадоволення міськрадою потребує якоїсь реакції, якоїсь відповіді й якихось дій, а ось незадоволення бюстами, дошками та каменями жодних дій не потребує (звісно, крім дій правоохоронних органів, але це вже ніби й не їхні проблеми).

Більше того, це ж так зручно - випустити пару, зініціювавши спочатку встановлення якого-небудь пам'ятного знака, потім спровокувавши акти вандалізму щодо нього й завершивши все це масовими арештами чи масовими (знову ж таки) акціями солідарності.

Про яке протистояння діючій владі може йти мова? Про які соціальні проблеми чи класову боротьбу? Набагато простіше розмалювати свастиками пам'ятник Бандері чи Пушкіну (хоча, все одно не зрозуміло - до чого тут Пушкін?).

 Пульс війни з пам'ятниками можна відчути за тегом "вандалізм" 

 Головне, щоби при цьому не палили міліцейських машин та не викидали з робочих кабінетів бюрократичну біомасу. Головне, щоби все знову звелося до війни історичних концепцій та ментальних відмінностей, до протистояння мов, літератур та конфесій.

Головне підтримувати в співгромадянах страх перед можливими катаклізмами - перед розділеннями й приєднаннями, реваншами й погромами, насильницькими наверненнями й добровільною капітуляцією.

Та мало ще які страхи можна плекати в населенні, особливо - маючи такий досвід та таких спеціалістів. Тим більше - внаслідок дбайливо й успішно проведеної роботи з населенням, будь-кого з нас куди простіше переконати в доцільності боротьби саме з мертвими, а не з живими.

По-перше, мертві, як відомо, не кусаються. По-друге, є така мила некрофільська здатність наших співгромадян викопувати померлих із метою проведення виховної роботи над сухими мощами. Ну, а по-третє, з мертвими все це втрачає особистісний підхід, створює необхідний для спокійної совісті дистанційний буфер.

Мовляв, нічого особистого - просто така політична позиція. І не треба при цьому дивитися в очі цим самим мертвим. На відміну від живих.

Джерело: tsn.ua

Олександр Зінченко: "Польща має офіційно перепросити за те, що встала на шляху незалежності України"

Україна проголосила свою незалежність у січні 1918 року майже на рік раніше за Польщу. Але УНР мала чарівних сусідів. Якби Росія, Польща та Румунія не встали на шляху незалежності України - не треба було б за незалежність боротися, ані Шухевичу, ані Бандері, ані Ольжичу, ані Мельнику, ані ОУН, ані УПА.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Черчилль та Орвелл крізь оптику Шевельова

Розглядаючи злет Орвелла, Рікс говорить про його вплив у країнах соціалістичного табору й зазначає, що автор роману "1984" передбачив "появу дисидентів – таких, як Солженіцин, Сахаров і Амальрік, які своїми свідченнями про побачене допомогли руйнації Радянського Союзу невдовзі після справжнього 1984 року". Цей список не лише хочеться доповнити – Руденко, Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Світличний, Стус, Сверстюк, – але й подивитися на Черчилля й Орвелла крізь оптику найвидатнішого українського мислителя XX століття, етнічного німця, який з тієї ж самої причини став Шевельовим, що й династія Саксен-Кобург-Готських у той самий час перетворилася на Віндзорів.

Василь Лопух: Спогад про Любу Волинець та одну залізничну пригоду

Протягом багатьох років я мав приємність не тільки бути знайомим, а й співпрацювати з пані Любою. Завдяки її відкритості до співпраці нам вдалося зберегти і забезпечити доступність до безцінного фонду Українських Січових Стрільців, який містить 4200 фотонегативів на склі (кліше). Цей фонд став основою для створення вебсторінки "Леґіон Українських Січових Стрільців: фотоархів", і тепер тисячі користувачів інтернету мають можливість вільного доступу до цифрових копій ориґінальних фотографій.

Михайло Кальницький: До походження назви Бабиного Яру: уточнені відомості

Нещодавно було вшановано пам’ять жертв масових убивств, які вчинили нацистські окупанти в Бабиному Яру. Ці події залишили гучне відлуння по всьому світу. Але при спогаді про київську місцевість Бабин яр іноді виникає питання: звідки, власне, взялася ця своєрідна назва? Коли вона з’явилася і що означає?