Бий своїх... Немирні думки на тему примирення

Уся ця так звана "війна українців з українцями" почалася і тривала не з вини українців, з якої б сторони вони не стояли. Українці вбивали самі себе, перебуваючи в складі іноземних армій - російської, радянської, німецької, австрійської, польської...

Останнім часом до купи "травневих" традицій додалася ще одна - проведення перед "червоними" днями соціологічних опитувань "з приводу". Одне з них - на тему примирення - було проведене соціологічною службою Центру Разумкова.

Через нього соціологи намагалися з'ясувати ставлення українців до Дня Перемоги, пам'ятника Сталіну та перспективи примирення воюючих сторін - як "радянців" з німцями, так і УПА з червоноармійцями.

Втім, соціологам не завадило б нагадати собі історичну термінологію.

Можливо, декого здивували відповіді респондентів, можливо, ні. Проте найцікавішим стало саме формулювання запитань.

Наприклад, соціологи питали: "Протягом двадцятого сторіччя в історії України було багато подій, коли українці масово знищували один одного: це Перша і Друга світові війни, громадянські війни, політичні репресії. Як Ви вважаєте, який з наведених шляхів рішення взаємних образ є кращим?".

Цікаво, звідки взялася думка про масове взаємне нищення українців у ХХ столітті?

Не сперечаюся, що в історії обох світових воєн вистачить епізодів, коли проти українців з одного боку стояли українці з іншого. На горі Маківка УСС воювали з російськими частинами, де вистачало східних українців. Серед об'єктів оунівських атентатів були і українці.

У 1944 році війська Першого Українського фронту, де процент українців сягав 60 % оточили і розгромили під Бродами групу німецьких військ, у складі яких була й дивізія "Галичина", складена з українців-галичан. Та й у каральних військах НКВД, чиєю основною функцією після війни було придушення повстанського руху, служило чимало українців.

Мабуть, наступним висновком буде ідея про... перманентну громадянську війну в Україні, яка тривала мало не ціле століття.

От тільки кількість жертв тієї "війни" і близько не наближається до числа людських втрат хоч би під час української революції 1917-1920 років чи кількості загиблих від Голодомору.

А найголовніше - уся ця так звана "війна українців з українцями" почалася і тривала не з вини українців, з якої б сторони вони не стояли. Українці вбивали самі себе, перебуваючи в складі іноземних армій - російської, радянської, німецької, австрійської, польської...

І винуватцями цього національного самогубства, відповідно, є керівники відповідних держав - Їхні Величності Микола ІІ, Вільгельм ІІ, найясніший цісар Франц-Йосиф, товариш Ленін, товариш Сталін, гер Гітлер, пан маршал Ридз-Смігли...

Найцікавіше в кожному опитуванні - це, звісно, ж відповіді на нього. Згідно з дослідженням, більшість українців схильні миритися радше з ворогами - німцями, ніж між собою.

Принаймні за примирення ветеранів радянської та німецької армій висловилося більше респондентів, ніж за примирення ветеранів Червоної Армії та УПА. І при тому переважною більшістю вважають, що не потрібно встановлювати винуватців того, що мало не ціле століття "в боротьбі страшній ішов на брата брат".

Такою ж переважною більшістю, певне, відсвяткують перемогу одного тоталітарного режиму над іншим - саме тих систем, які найбільше постаралися, щоб українці нищили себе взаємно. Відсвяткують, боюся, бійками між просто "червоними" і "червоно-чорними".

Бий своїх, щоб чужі боялись?

Наостанок - ще одне крихітне зауваження. Одне з питань звучало - "З якою назвою війни проти фашизму ви згідні?". Зі шкільних підручників відомо, що фашистським називається режим міжвоєнної Італії, а на Радянський Союз напала нацистська Німеччина.

За старою доброю традицією радянського агітпропу продовжуємо плутати обидва поняття, хоч вони відрізнялися вже тими "цінностями", які ставили в центр уваги - для фашизму верхом цінного була держава, для нацизму - раса.

Олександр Зінченко: "Польща має офіційно перепросити за те, що встала на шляху незалежності України"

Україна проголосила свою незалежність у січні 1918 року майже на рік раніше за Польщу. Але УНР мала чарівних сусідів. Якби Росія, Польща та Румунія не встали на шляху незалежності України - не треба було б за незалежність боротися, ані Шухевичу, ані Бандері, ані Ольжичу, ані Мельнику, ані ОУН, ані УПА.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Черчилль та Орвелл крізь оптику Шевельова

Розглядаючи злет Орвелла, Рікс говорить про його вплив у країнах соціалістичного табору й зазначає, що автор роману "1984" передбачив "появу дисидентів – таких, як Солженіцин, Сахаров і Амальрік, які своїми свідченнями про побачене допомогли руйнації Радянського Союзу невдовзі після справжнього 1984 року". Цей список не лише хочеться доповнити – Руденко, Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Світличний, Стус, Сверстюк, – але й подивитися на Черчилля й Орвелла крізь оптику найвидатнішого українського мислителя XX століття, етнічного німця, який з тієї ж самої причини став Шевельовим, що й династія Саксен-Кобург-Готських у той самий час перетворилася на Віндзорів.

Василь Лопух: Спогад про Любу Волинець та одну залізничну пригоду

Протягом багатьох років я мав приємність не тільки бути знайомим, а й співпрацювати з пані Любою. Завдяки її відкритості до співпраці нам вдалося зберегти і забезпечити доступність до безцінного фонду Українських Січових Стрільців, який містить 4200 фотонегативів на склі (кліше). Цей фонд став основою для створення вебсторінки "Леґіон Українських Січових Стрільців: фотоархів", і тепер тисячі користувачів інтернету мають можливість вільного доступу до цифрових копій ориґінальних фотографій.

Михайло Кальницький: До походження назви Бабиного Яру: уточнені відомості

Нещодавно було вшановано пам’ять жертв масових убивств, які вчинили нацистські окупанти в Бабиному Яру. Ці події залишили гучне відлуння по всьому світу. Але при спогаді про київську місцевість Бабин яр іноді виникає питання: звідки, власне, взялася ця своєрідна назва? Коли вона з’явилася і що означає?