Спецпроект

Забуті патріотами в гетто. Що зробили історики для російськомовних?

Десь третина громадян України схильна читати лише російськомовні тексти. Це наші співгромадяни. Вони не отримують своєю мовою інформації про історію власної країни, і тому мають про неї відверто однобічне уявлення.

Серед цікавих явищ сьогодення, яскравою пташкою полетіла цієї осені книжка директора українського філіалу російського Інституту країн СНД Володимира Корнілова "Донецко-Криворожская Республика: расстрелянная мечта", що її надруковано у видавництві "Фоліо".

Її особливістю є те, що в українському просторі книжка на історичну тему, присвячена подіям 1917-1918 років, розпродалася накладом 5 тисяч – за, як стверджують видавці, два місяці. Можна не вірити видавцям чи авторові. Але в мене, хоч я й не симпатик меседжу книжки, є щира підозра, що так воно і є.

Люди читають, люди цікавляться. Їм це треба.

Зрозуміло, що сюжет книги є цікавим регіонально та з огляду на актуальні політичні реалії. Сама книжка отримала своїх публічних критиків широкого спектру: від Валерія Солдатенка до автора цих рядків. Тому не буду звертатися до її змісту – усе це плаває в мережі.

Солдатенко про сепаратистський міф Донецько-Криворізької республіки

Мене цікавить інше: а чому саме така популярність Корнілова?

Відповідь одна: уперше про українські реалії 1917-1918 років написано легкою, зрозумілою, ідеологічно та публіцистично зарядженою російською мовою.

Про історичні події, цікаві сучасному українцеві.

І якщо вам не подобається "ідея" автора, усе одне немає кому відповісти на авторські тези – для його аудиторії. Немає альтернативної версії подій "для Сходу" – російською мовою! Тому чекайте, люди, на реанімацію ідей Донецько-Криворізької республіки, як би ви її не розуміли.

Логічно й передбачуване. Очевидно.

І тут мене не вражають особисті, академічні чи політичні якості автора книжки; мене цікавить український широкий і великий контекст.

Чи є, чи існує якась альтернатива? Чим живитиметься в історичному жанрі українська російськомовна спільнота ближчими роками? Тільки регіональними або російськими продуктами?

Про книжку Кирила Галушка "Украинский национализм: ликбез для русских"

І виникає очевидний переляк від розуміння взаємозв'язку двох фактів:

1. Десь третина громадян України схильна читати лише російськомовні тексти. Це мої співгромадяни, з якими ми щоразу електорально разом вирішуємо долю країни.

2. Вони не отримують своєю російською мовою інформації про історію власної країни України, і тому мають про неї відверто однобічне уявлення. Вони спираються на неукраїнські джерела, у яких є відверті сумніви... ну – практично щодо всього, що ми собі навигадували щодо власної історії.

Я не лаю апріорі "неукраїнські джерела". Вони займають саме ту нішу, яку їм дозволили зайняти. Якщо вам це не подобається – надайте кращу альтернативу.

Результат: розповзання історії України серед наших громадян по двох мовних просторах, двох гетто, – українського й російського.

"Хлопці, які волають "Україна для українців", нагадують дідів на дискотеці"

У кожного свої стереотипи, своє небажання діалогу, своє бачення недоумкуватості "вуйків" чи "донецьких", що завгодно, що природне для великої країни, а для Європи ми дуже великі.

Але в кожному просторі є свої автори. У кожному просторі є свої класики, кожен потаємно прагне переконати іншого у своїй правоті.

Але ж для діалогу потрібне спілкування! Тексти, меседжі.

Натомість в українському російськомовному історико-популярному просторі майже немає авторів з "українського" боку, є майже виключно російські чи оперті на них.

А куди дивиться "український проект", який уже століття викохується цехом українських істориків? Які межі країни й нації ми собі ми хочемо?

Русские - для Украины. Украина - для русских

Здається, мої колеги попідзабули, що Михайло Грушевський видавав російською мовою свої популярні речі. Він намагався знайти форми діалогу з малоросами, які могли стати українцями.

А хто тепер, у 21 столітті, цікавиться долею "малоросів"? Простіше сказати: хай валять у Росію, це незручні нам регіони.

"А поговорить?.."

Кирило Галушко, спеціально для УП

Читайте також колонку Кирила Галушка "Історичний міф про українців-недобитків"

Юрій Юзич: Пластун Ярко Сось - один із найуспішніших військових пілотів США

Всі бачили "Top Gun" з Томом Крузом? А тепер знайомтесь з одним із прототипів головного героя. Член Пласту підполковник Ярко Сось - "Джей Джей" (J.J.). Один із найуспішніших військових пілотів США. 4000 годин в небі на F-14, F/A-18 та F-16. Успішно виконав 746 посадок на авіаносець, з яких 250 – вночі. Серед іншого був і командиром школи винищувачів "Top Gun", показаної у фільмі. А у відставці став успішним спізасновником великої ветеранської бізнес-компанії в сфері комерційної авіації.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.