Спалили найстарший бароковий палац Лівобережжя

Вчора пожежа знищила перлину. Як свідчать пожежні Валківського районного підрозділу МЧС, вони прибули для гасіння пожежі у Старий Мерчик о 22:00 15 квітня. Пожежа почалася через підпал. Чи був у цьому злий намір, чи необережність – сказати складно. Палац палав майже добу.

Територія Слобідської України зберегла не так і багато палацево-паркових ансамблів. До 1917 року тут знаходилося більше 1500 садиб, з яких вціліло не більше сотні. Вчора, 16 квітня 2018 року Україна втратила пам’ятку архітектури національного значення – палац Шидловських у Старому Мерчику.

Ця унікальна садиба привертала увагу мистецтвознавців і перед революційними збуреннями 1917-го року. Її вважали єдиною в регіоні збудованою в стилі французького класицизму, або як його тоді називали "Луї XVI".

Палац у Старому Мерчику. Фото Георгія Лукомського, 1914 рік 

Палац, служби і парковий ансамбль збудував Слобідсько-Український віце-губернатор, дійсний статський радник Григорій Шидловський.

Історики архітектури намагались знайти автора цього унікального для України архітектурного ансамблю. Одним він нагадував творіння Мерліні, іншим – школи Баженова. Але ніхто так і не довів достовірного авторства.

Північний фасад

 

У другій половині ХІХ століття садибою володів інженер Євген Духовський. У радянські часи у колишній садибі розташовувався Харківський ветеринарний технікум.

У 1990-ті технікум закрили. Палац почав руйнуватися. Садово-парковий ансамбль занепав.

 Інтер'єр однієї з кімнат палацу

Між тим палац у Старому Мерчику міг би слугувати для харківців чудовим місцем відпочинку. Він знаходиться лише на відстані, яку автомобіль долає за півгодини, а електричка – за годину.

У палаці можна було організувати картинну галерею, музей, концертний зал. У службових прибудовах – готель і ресторан. Парк міг прийняти для відпочинку сотні відвідувачів. Але господаря для цього скарбу не знайшлося.

Палац у 2004 році. Фото Андрія Парамонова

 

Спроба законсервувати об’єкт у 2007 році провалилася. Грошей не вистачило навіть на те, щоб повністю накрити палац новим дахом. Активісти дванадцять років – з 2006 року – намагалися докричатися до влади. Але палац це не врятувало.

Символічна виставка "Похорон Старого Мерчика" не пробудила інтерес ані у громадськості, ані у чиновників.

І ось вчора пожежа знищила перлину.

Як свідчать пожежні Валківського районного підрозділу МЧС, вони прибули для гасіння пожежі у Старий Мерчик о 22:00 15 квітня.

Фото: sq.com.ua

 

За іншими джерелами, перші розрахунки пожежних з’явилися тільки о 5:00 16 квітня.

Пожежа почалася через підпал. Чи був у цьому злий намір, чи необережність – сказати складно.

Пожежа почалася у правому крилі палацу, на другому поверсі, де не було частини даху. Частина балок прогоріла і обвалилася тут швидше. Вогонь поширився у інші частини будівлі. До обідньої пори 16 квітня обвалився дах у центральній частині палацу, а о 16:00 – і лівого крила.

Згоріло все, що могло згоріти. Фото Андрія Парамонова, 16 квітня 2018 року

  

На 18:30 у центральній частині і лівому крилі догорали перекриття між підвальним і першим поверхом. Перекриття у правому крилі інтенсивно горіли.

Пожежні гасили пожежу одним розрахунком, час від часу від’їжджаючи за водою.

Не поспішати – це була така команда?!

 Фото Андрія Парамонова, 16 квітня 2018 року

Є і інші питання. Чому не залучили пожежні команди Харкова? Чому ніхто не керував гасінням пожежі? Як реагував на пожежу власник – Управління архітектури Харківської облдержадміністрації?

На ранок 17 квітня нам залишилися обгорілі стіни палацу. Говорити про те, як добре вони збереглися, рано. Ми не знаємо, наскільки постраждала від вогню цегляна кладка.

Палац догоряє. Фото з facebook Антона Бондарєва

 Фото з facebook Антона Бондарєва

 Фото з facebook Антона Бондарєва

Але вже зараз ясно: у Старому Мерчику сталася катастрофа. На відновлення палацу в бюджеті нема ані копійки. Залучити інвесторів – пуста справа. Навколо – огидне запустіння.

Балки палацу були зроблені з 300-літніх дубів, яких сьогодні в Україні нема. Палац повністю вигорів, осипалася баракова ліпнина кабінету-музею Духовського, постраждали і деталі фасаду.

Це перший крок до того, що місцеві мешканці розберуть палац у Старому Мерчику на цеглу.

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.