До 30-річчя легалізації УГКЦ: похід вулицями Львова 17 вересня 1989 року

У день 50-ліття початку "Золотого вересня" понад 250 тисяч людей вийшли на вулиці Львова, вимагаючи легалізації Української Греко-Католицької Церкви

Історична правда публікує уривок з інтерв'ю відомого українського правозахисника Івана Геля, записаного в 2003 році.

"Тут було англійське телебачення і вели прямий репортаж 17 вересня 1989 року. То дуже цікаво… Зараз всюди пишуть автоматично про 100 тисяч учасників. Це я оголосив по радіо "Свобода" і по "Голосі Америки", що ми зберемось тут і проведемо 100-тисячну маніфестацію-Богослужіння. І КДБ дуже налякалося цього.

 
Інститут Історії Церкви

До мене приїжджав Дурдинець, він був тоді першим заступником міністра внутрішніх справ, і прокурор Ізосимов, прокурор області, і кадебіст Малик, начальник управління. Страшенно тиснули, щоб я відкликав цю маніфестацію. Я сказав, що ні.

Потім вони на мене відкрили ще третю кримінальну справу, хотіли мене посадити за це. Але вони вже тоді були безсилі, нікого не садили.

То коли Романов мене викликав, такий був тут з питань Церкви, займався, полковник, то він казав: "Що Ви применшуєте свою небезпеку, Ви кажете 100 тисяч, там не 100 тисяч, ми вміємо рахувати. Там було 250-260 тисяч прямих учасників і 50-60 тисяч зівак на тротуарах стояли". Тобто не 100 тисяч, а якщо і тих рахувати, як мінімум 250 тисяч, а то і 320-ть. Трьохсотисячна маніфестація… Так, що це не я казав, це кадебісти мене звинувачували у тому.

Після цього вже ніхто не боявся. Ця маніфестація вплинула на розвал системи. Протягом жовтня з компартії на Львівщині вийшло 31 тисяч комуністів. То мені Богдан Котик казав, який вже співпрацював зі мною. І система розвалювалася. Ніхто нікого не боявся вже і нікого не саджали…

Десь біля 50 камер 17 вересня на цілий світ транслювали. І паралельно ми не дивилися у Львові і в Галичині, бо то не показували, а цілий світ вів прямий репортаж. Бачили, що це було… І я дякував людям, що вони так численно прийшли…

І то було щось колосальне, то хотілося жити тоді".

Джерело: архів Інституту історії Церкви.

Наталя Дзюбенко-Мейс: Тільки пам'ять може зупинити безумство воєн і ненависті. Пам'яті Джеймса Мейса

3 травня виповнюється двадцять років з часу відходу у вічність американського дослідника історії України, виконавчого директора американської конгресової комісії по вивченню Великого Голоду 1932-33 років в Україні, професора Джеймса Мейса. Тема Голодомору ламала і мучила його. Ця тема випалила йому душу й призвела до трагічного кінця.

Дарця Веретюк : Національне Військове Меморіальне Кладовище. Як уніфікувати пам'ятні знаки?

Військові меморіальні комплекси - це не про нагромадження окремих пам'ятників і безпросвітну скорботу. Увесь комплекс є великим пам'ятником на знак шани і поваги до свідомого зрілого рішення чоловіків і жінок стати на захист країни і її територіальної цілісності. Це про їх подвиг, безвідносно віку, кольору шкіри, зросту, довжини волосся, релігійних вподобань, статків, професій та інших розрізнюючих ознак. Бо була одна на всіх ознака, котра всіх об'єднала — ідея свободи та незалежності.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.