Спецпроект

Музейні бабусі у смертельній небезпеці!

Звернення ІКОМ України до Прем'єр-Міністра України та Міністра охорони здоров'я України з приводу відкриття музеїв у рамках пом'якшення карантину.

 
Світлина ілюстративна

 

"Історична правда" публікує звернення Українського комітету Міжнародної ради музеїв у повному обсязі.


Шановний пане Прем'єр-Міністре,

Шановний пане Міністре охорони здоров'я,


Музеї та заповідники України з нетерпінням чекають на стабілізацію епідеміологічної ситуації, адже їхня місія – працювати для суспільства, зберігаючи та презентуючи національне культурне надбання.

Музейні заклади можуть стати важливими осередками емоційного відновлення для людей після безпрецедентних карантинних обмежень.

Карантин призвів до повної зупинки класичних видів музейної роботи – проведення екскурсій, лекцій, дитячих занять та інших програм, які передбачають збір людей у групи, безпосреднє спілкування і спільні творчі активності на місці. Із зупинкою цих програм музеї також втратили свій дохід.

Втім, сьогоднішні заяви щодо планів продовження карантину до 12 травня із пом'якшеннями у вигляді роботи музеїв викликали обґрунтовану занепокоєність музейної спільноти.

Музеї прагнуть повернутися до виконання своїх суспільно важливих завдань в повному обсязі. Однак ми вважаємо необхідним підкреслити ризики, які виникнуть у разі виходу музеїв з карантину без належної підготовки.

Український комітет Міжнародної ради музеїв (ІКОМ) звертає вашу увагу на наступне:

- Значний відсоток працівників музеїв та заповідників (зокрема, працівників експозицій – музейні доглядачі, касири, гардеробники, позавідомча охорона, прибиральники, інженерно-технічні працівники) – це люди віком 60 і більше років, які наразі повинні перебувати на самоізоляції. Музеї, які оберігають національні скарби, при цьому не включені до переліку об'єктів критичної інфраструктури, тому на них не поширюється відповідне виключення для працівників віку 60+.

- Музейні приміщення – експозиційні зали, фондосховища тощо – мають особливий температурно-вологісний режим, їх не можна вільно і наскрізно провітрювати (протяг шкодить музейним предметам), не можна кварцувати або дезінфікувати ультрафіолетом чи розпиленням речовин тощо, крім того, у більшості музеїв відсутні сучасні системи вентиляції. Це означає, що перебування в замкнених музейних приміщеннях людей, що переносять вірус бессимптомно, може становити підвищену загрозу.

- Музеї не зможуть відновити докарантинні форми групової роботи (екскурсії та ін.) з огляду на вимогу дистанціювання та обмеження загальної кількості людей навіть у тих приміщеннях, які можна провітрювати через відсутність музейних предметів.

- Музеї та заповідники потребують значних додаткових коштів на повноцінне регулярне забезпечення засобами індивідуального захисту для працівників, на закупівлю безконтактних термометрів, засобів для дезінфекції тощо. Відновлення роботи без повноцінного фінансового забезпечення цих витрат з бюджетів відповідних рівнів неможливе.

- Музеї, насамперед у великих містах, не зможуть відновити роботу без відновлення роботи громадського транспорту, оскільки значна кількість працівників не має власного автотранспорту та не може собі дозволити таксі, тоді як музеї не мають фінансування, щоб забезпечувати щоденну розвозку для колективів.


На наш погляд, рішення щодо відновлення роботи музеїв та заповідників не може бути прийняте в односторонньому порядку без урахування специфіки кожного конкретного музею, його доступності для співробітників та відвідувачів, механізмів забезпечення музеїв необхідними засобами індивідуального захисту та епідемічної ситуації на місцях.

Щоб мінімізувати ризики та виробити ефективний, гнучкий механізм відновлення після карантину, музеї, як і інші бюджетні інституції, потребують довіри з боку органів управління до їхніх компетенцій у прийнятті рішень, конструктивної взаємодії з органами державної та місцевої влади, додаткових ресурсів та повноважень, підкріплених відповідними нормативними документами, зокрема, і в частині остаточного вирішення, відкривати музей чи ні, з урахуванням специфіки ситуації у кожному конкретному закладі.

У зв'язку з цим ми пропонуємо передбачити у Постанові Уряду можливість поступового виходу з карантину музейних закладів за спільним рішенням органу управління (власника) та музею, а також врахувати потребу музеїв у додаткових ресурсах для забезпечення захисту колективу і відвідувачів, та необхідність одночасного поновлення роботи громадського транспорту.

Такий підхід дозволить максимально швидко, але безпечно відновити роботу музейних закладів в інтересах українського суспільства.


Український комітет Міжнародної ради музеїв (ІКОМ України)

21.04.2020 р.

Валентин Яблонський: Це була справді чарівна ніч! Як Україна отримала Конституцію

Добре, що внизу працював буфет. Скільки чорної кави тоді було випито, лише буфетчиці знають, адже була глибока ніч, організм кожного вимагав перепочинку, а зробити цього ми не мали права.

Вахтанг Кіпіані: Блакитний стяг з золотою тамгою Ґераїв

У мене з кримськотатарським прапором особливі стосунки з 2004-го. У кінці Помаранчевої революції на політфорумах УП і "Майдан" (соцмереж тоді не було ще) народилась ініціатива організувати не штабну, а народну акцію підтримки подій у Києві і пояснити рацію мешканцям сходу та півдня. Тоді панувала ілюзія, що це вони просто не знають, що відбувається і треба приїхати й особистим прикладом щось довести їм, тоді вони перестануть підтримувати кримінального виродка Януковича.

Олексій Мустафін: Гамельнська історія. Як з криміналу зробити притчу

У 1284 році в німецькому місті Гамельн сталася моторошна подія, яка назавжди залишилася в історії міста і водночас зробила його знаменитим на весь світ. В цей день зникла без сліду велика кількість місцевих дітей – найчастіше йдеться про «сто і ще тридцять».

Юрій Юзич: Український націоналіст з Ірану

Федір Бондаренко-Міняйло - український націоналіст з Ірану, який 16-літнім сиротою вступив до українського руху опору та майже 7 років знищував чекістів на сучасних теренах Сумщини. Наприкінці 1920-х співорганізатор великого українського повстання на Слобожанщині. Двічі втікав із в’язниць чекістів. Удруге - з концтаборів у Заполяр’ї. Став одним із лідерів української громади тодішньої ще Персії. Так, наприкінці 1930-х років там була невелика українська громада, учасники якої вважали себе українським націоналістами.