Тридцять років зрадниці за пропаганду
48-річна жінка стала 13-м американцем, якого судили за державну зраду в Другій світовій війні, і шостою, яку визнали винною в єдиному злочині, згаданому в Конституції США - зраді своїй країні
"Саллі з Вісі" (Axis Sally) - так називали американські солдати діджейку, яка англійською мовою солодким голосом вела радіопропаганду в інтересах Третього рейху. Під віссю малася на увазі вісь Берлін-Рим-Токіо.
Саллі - під цим псевдонімом виступала громадянка США акторка і модель Мілдред Гілларс. Американці, яким зрадниця неабияк дошкуляла також називали її "Bitch of Berlin,"Berlin Babe", "Olga", чи просто Sally. На думку уряду США, аудиторія Аксіс Салі сягала 13 млн. слухачів.
Мілдред Гілларс народилася в США. В Німеччині діджейка деякий час викладала англійську мову, а в 1940 році вона отримала роботу диктора в Рейхс-Рундфунк-Гезельшафт (RRG), Німецьке державне радіо.
Основними програмами фрау Гілларс з Берліна були:
- "Home Sweet Home Hour" (Мила домашня година), з 24 грудня 1942 р. До 1945 р., - регулярна пропагандистська програма, спрямована на те, щоб американські війська в Європі відчували тугу за домом. Основною темою цих ефірів була невірність дружин та коханих солдатів, коли слухачі були розташовані далеко від дому, в Європі та Північній Африці. Вона запитувала, чи будуть жінки залишатися вірними, "особливо якщо ви, хлопці, всі понівечені і не повернетеся цілим шматочком". Відкрившись звуком свистка поїзда, "Милий дім" експлуатував страхи американських солдатів не повернутися з фронту. Трансляції були розроблені так, щоб солдати відчували сумніви щодо своєї місії, своїх лідерів та перспектив після війни.
- "Мідж для Майка" , (мовлення з березня до пізньої осені 1943 року) , в якому американські пісні перемежовувалися з поразковою пропагандою, антисемітською риторикою і нападками на Франкліна Д. Рузвельта .
- "Поштова скринька та медичні звіти" (1944) , - програма, спрямована на домашню аудиторію США, де Гілларс використовувала інформацію про поранених та полонених американських льотчиків, щоб викликати страх і занепокоєння у їх сім'ях.
Після D-Day (6 червня 1944), Гілларс деякий час працювала з Шартра та Парижу. До Франції діджейка подалася з метою відвідування лікарень і опитування військовополонених.
Гілларс та її колеги видавали себе за представників Міжнародного Червоного Хреста. У 1943 році вони об'їздили табори військовополонених у Німеччині, брали інтерв'ю у полонених американців та записували їхні повідомлення для своїх сімей у США.
Потім інтерв'ю перемонтовувалися для трансляції таким чином, ніби до американські військові ставились добре або співчували нацистській справі.
В 1945 році американська військова прокуратура в окупованому союзниками Берліні провела цілу операцію по розшуку і захвату Гілларс. В травні 1946, американські спецслужби вийшли на слід і захопили зрадницю.
25 березня 1949 року Мілдред Гілларс визнали винною у зраді та засудили до 10-30 років тюрми і 10000 доларів штрафу. 10-30 означало, що вона мала право на дострокове звільнення, але не раніше ніж через відбуття 10 років.
Визнавши Гілларс винною, присяжні відкинули сім з восьми пунктів обвинувачення уряду та засудили за єдиним пунктом за участь у ефірі "Бачення вторгнення".
Мелодраматична трансляція "Бачення" була передана американським військам у травні 1944 року, буквально за місяць до того, як вони переплили Ла-Манш і штурмували утримуване Німеччиною узбережжя Франції під час вторгнення в Нормандію, 6 червня.
У ефірі Гілларс в жахливих деталях зобразила передбачувані жахи, які очікували в разі будь-якої спроби союзників напасти на так звану "фортецю Європи" Гітлера.
Як зірка німецької радіогрупи, міс Гілларс зіграла в радіоспектаклі роль американської матері, яка марить, що її солдат-син в муках помирає на борту палаючого корабля сил вторгнення.
Під час судового розгляду головний прокурор Джон М. Келлі-молодший назвав виступу в ефірі "Бачення" типовим прикладом німецької психологічної війни, спрямованої на знищення морального духу американських солдатів шляхом драматизації жахів і бійні, що очікували на них.
48-річна жінка стала 13-м американцем, якого судили за державну зраду в 2-й світовій війні, і шостою, яку визнали винною в єдиному злочині, згаданому в Конституції США - зраді своїй країні. Максимальним покаранням за правопорушення міс Гілларс була б смерть на електричному кріслі; мінімум - п'ять років ув'язнення.
Двом іншим американським зрадникам-пропагандистам, Бесту і Чендлер прийшлося набагато гірше. Обидва були засуджені в Бостонському процесі в 1947 і 1948 роках до довічного ув'язнення за зраду. Докази свідчать, що вони писали власні матеріали для нацистських ефірів, тоді як міс Гілларс говорила рядки зі сценаріїв, підготовлених іншими.
Цього року американські кінематографісти згадали про Аксіс Саллі, знявши про неї фільм "Американська зрадниця".
