Історія повторюється....

Знову ця руська путінська наволоч лізе нас "освобождать". Але ми вже не ті, які були 100 років тому! Сьогодні ми - разом!!! Ворог хотів, щоб ми стали Росією. Але вся Європа стала Україною

1919 рік. Березень. Російські більшовицькі війська зайняли Окнянщину. Зайняли, бо у військ Української Народної Республіки не вистачило сил стримати цю навалу. Селяни отримали терор, репресії, реквізиції. Совєцка власть не розбиралась, хто за кого воював- гребли всіх під одну мітлу.

Ще довго потім шепталися "в кума" за чаркою, шо треба було все ж таки підтримати Петлюру..... Між Окнами і Новосамаркою в долині колись був глибокий колодязь. Туди росіяни скидували тіла закатованих наших земляків. Це не бабусині казочки, це мемуари одного окнянського більшовика з фондів обласного архіву.

1920 рік. Лютий. Інші російські війська (ніби "ліберальні") під керівництвом Брєдова займають західні села Окнянщини. Методи прості - спочатку село обстрілювали з гармат, потім туди суне піхота і кавалерія.

Дубове. 14 лютого. Мирне село. 23 людини росіянами було закатовано, розстріляно, заколото багнетами...

1920 рік. Квітень. Знову суне російська влада. Але цього разу вже як "освободітель". Знову гори обіцянок на кшталт кожному селянину гектари землі і щастя на землі. Пожили пару років: значну частину селянства виселено, репресовано, потом взялися за культуру і церкву... колгоспи... голод... 1937 рік...

2014 рік. Лютий. Не доношене дитя совєтів - Росія - уявила себе всемогутньою, гнилими кривавими зубами вгризлася в Донбас. Тисячі жертв, море сліз... Крим... Окупація...

2022 рік. Лютий. Знову ця руська путінська наволоч лізе нас "освобождать". Але ми вже не ті, які були 100 років тому! Сьогодні ми - разом!!! Ворог хотів, щоб ми стали Росією. Але вся Європа стала Україною.






Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.